Змова чужих

Аж раптом вона почала звужуватися, вихилятися, намагаючись втекти вiд кореневищ астральних чортополохiв, що виповзали з узбiч. Були кореневища схожi на щупальцi величезних сизих восьминогiв. І на кожному з них бовтався золотий тау-квадрат у виглядi кола Зодiаку.

Втiм, це вже Микитцi снилося. А наступного дня…

Глава 2. Проникнення до астрального кубла

Наступного дня, пiсля урокiв, Микитка стояв на проспектi Братiв Стругацьких, роздивляючись величезну темно-синю вивiску. «ВАК» – було написано на вивiсцi, не менше величезними, срiбними лiтерами.

А внизу дрiбнiшими – «Вищi Астрологiчнi Курс». Тому «курс», що в останньому словi вiд нього лiтера «и» вiдпала.

«Упс!» – сказав сам собi Микитка, i щосили потягнув на себе дверi на «Курс», намагаючись не бути схарапудженою мавпою. Дверi були важкi i явно не хотiли пропускати мавпу всередину. Як i весну, що вже давно буяла навкруги.

Адже всерединi було не по-весняному прохолодно й похмуро. Як у розбiйницькому кублi. На стiнах мерехтiли картини з гороскопiчною фауною i геометричними фiгурами.

Пiд ними, в будi, прилiпленiй просто до стiни, сидiв бородатий охоронець. Аби його нi з ким не переплутали, слово «охорона» було виведено i на бейджику, i на спинi чорного комбiнезона. А бiля буди висiло античне зображення сузiр’я Стрiльця – кентавр з величезним луком. Був кентавр теж по-розбiйницькi бородатий i дуже схожий на самого охоронця.

Микитка навiть навшпиньки пiдвiвся, аби зазирнути через скло буди униз: а, може, в цього пана тулуб теж кiнський, як i в кентавра? Одначе, кiнським у пана був тiльки голос:

– Ги- ги-ги, ти куди це, хлоп’я? Звiздар, чи що? Так не схожий, ги.

– Я це… того… я на курси записатися хочу.

– Ги-ги-ги… Треба ж, яка молодь просунута пiшла. Коридором прямо й лiворуч. Приймальна там. У секретарки запитаеш, ги.

Над секретаркою, блiдою дiвчиною з синiм волоссям, висiло, природно, зображення сузiр’я Дiви. У приймальнi ще якiсь картини висiли, але Микитка на них уваги не звернув.

Нiяковiв дуже Микитка. І навiть побоювався якось.

– Здрас-с-с… – видихнув.

– Бам… бам… бом-м-м… – вiдповiв за спиною дзигар з циферблатом у виглядi Зодiаку. Микитка здригнувся навiть. І розлютився.

– Здрастуйте, – зчепив зуби. – Здоровенькi були. Я б хотiв записатися на вашi курси. Щоб знайти ментальне заспокоення i налагодити життя своiм близьким.

– А близькi вам дозволили?

– Я вже давно, чи знаете, самостiйна людина.