Змова чужих

– А чи знаете ви, що навчання на Вищих Астрологiчних Курсах обходиться у досить пристойну суму?

– Умови навчання я хотiв би обговорити з вашим безпосереднiм керiвництвом, – не розгубився Микитка, який про грошi, взагалi-то, навiть i не подумав.

– Дуже добре. Але, на жаль, керiвництво зараз зайняте, – секретарка кивнула на дверi з табличкою «Бузина Р.І., директриса ВАК». – Чи не бажаете почекати?

– Бажаю, – буркнув Микитка голосом роздратованого мiльйонера.

Судячи з батькових фiльмiв, секретарка мала б зараз запропонувати клiенту фiлiжанку кави.

Але в сузiр’i Дiви батькових фiльмiв явно не бачили. Тому що секретарка тiльки й того, що глузливо кивнула клiенту, вказуючи на величезний шкiряний диван, що хижо завмер навскоси вiд входу до приймальнi.

Клiент вередувати не став, а, трохи пiдстрибнувши, плюхнувся на холодну неживу шкiру, намагаючись кiнчиками пальцiв нiг дiстатися до пiдлоги.

Секретарка ще раз кивнула невiдомо кому й схилилася було над клавiатурою ноутбука, але… Але зненацька скам’янiла, втупившись на прочиненi вхiднi дверi.

Микитка простежив за ii поглядом i… i вiдразу ж перестав дiставатися ногами до пiдлоги. Навпаки, вiн рiзко пiдiгнув iх, обхопивши колiна обома руками.

У прочиненi дверi просунулася велика собача голова i уважно подивилася на Микитку. А потiм перевела погляд на секретарку.

– Ой! – зойкнула та. – Ой, що це таке!? Хто це таке? Стрiльцо-о-ов! – заверещала так, що ii, напевно, й на сузiр’i Стрiльця почули. – Стрiльцов, хто тварину до примiщення пропустив? Ти чим там, на посту, займаешся, Стрiльцов?

У коридорi залунав кiнський тупiт.

Собака, що до половини був протиснувся у приймальню, здав назад. Був вiн трохи рудуватим, з пiдпалиною. Тулубом схожий на нiмецьку вiвчарку з великими важкими лапами. А цiкавим довгастим писком – на шотландського колi. І було в ньому ще щось дивне, але Микитка не зрозумiв – що.

– Пiшов! – загаласували в коридорi. – Пiшов звiдси, ссавець! Ось я тебе зараз…

Собака остаточно зник за дверима, i там почулося повискування та звуки боротьби.

– Ах, ти, шавко! Нiно, Нiнко, а нумо йди сюди, допоможи менi!

– Ото ще, – фукнула перелякана секретарка, але, зиркнувши на екран ноутбука, труснула синiм волоссям та й кинулася таки до коридору. – Зараз. Вiчно я за всiх працювати маю! Давай, давай швидше, а то Рафлезiя почуе, разом з собакою на вулицi опинимося.

Звуки боротьби почали вiддалятися. Микитка обережно опустив ноги й посовався на мiсцi. Зiтхнув.