Казка про кролика Пітера

Але за рогом теплицi для огiркiв на кого б вiн iще мiг натрапити? Звiсно ж, на самого мiстера Мак-Грегора!

Мiстер Мак-Грегор стояв на землi рачки й висаджував капустяну розсаду, але вiн тут же пiдскочив i побiг за Пiтером, розмахуючи граблями й горлаючи: – Тримайте злодiя!

Пiтер страшенно перелякався; вiн кинувся через увесь город, бо ж забув дорогу назад до хвiртки.

Вiн загубив один свiй черевик на грядцi з капустою, а другий – на грядцi з картоплею.

Позбувшись iх, вiн помчав на всiх чотирьох лапах, i це було набагато швидше, так що, я гадаю, вiн цiлком мiг би i втекти, якби на свою бiду не влетiв у сiтку, якою були накритi кущi агрусу, й не зачепився там великими гудзиками своеi курточки.

Це була синя курточка з мiдними гудзиками, ще зовсiм нова.

Пiтер уже був подумав, що пропав, i заплакав рясними сльозами; але його схлипування почули горобцi, з якими вiн дружив. Вони прилетiли до нього дуже стурбованi й почали його вмовляти, аби вiн не здавався, а, навпаки, напружив усi сили.

А тут саме пiдбiг мiстер Мак-Грегор iз ситом в руках, яким вiн хотiв накрити Пiтера зверху; але Пiтер викрутився якраз учасно, вискочивши з курточки й залишивши ii в сiтцi.

Вiн кинувся прожогом до повiтки, в якiй зберiгався рiзний реманент, i застрибнув у велику лiйку. Це було б прекрасне мiсце для схованки, якби там не було так багато води.

Мiстер Мак-Грегор не сумнiвався, що Пiтер десь тут у повiтцi, можливо, заховався пiд якимось горщиком для квiтiв.

Вiн почав обережно перевертати iх по одному, заглядаючи пiд кожен.

І раптом Пiтер чхнув: – Ааааапчхи!!!

А мiстер Мак-Грегор тут же метнувся до нього. Вiн хотiв придавити Пiтера ногою, але той вистрибнув через вiкно, перевернувши три горщики з квiтами. Вiкно було для мiстера Мак-Грегора занадто маленьким, та вiн i втомився ганятися за Пiтером. Отож вiн повернувся до своеi роботи.

Пiтер присiв трохи перепочити: вiн геть задихався й тремтiв вiд страху, i в нього не було й найменшого уявлення, в який бiк тепер податися.

А також вiн був увесь мокрий пiсля сидiння в лiйцi.

Через деякий час вiн почав шниркати туди-сюди, пересуваючись – стриб та стриб – не вельми швидко й увесь час роззираючись довкола.

Вiн знайшов дверi в стiнi, але вони були замкненi, а щiлина пiд дверима була занадто вузька, аби вгодоване кроленя могло пролiзти.