Казки

Але Елiза цього не помiтила; коли ж вона вийшла з басейну, по водi плавали три червонi маки. Якби жаби не були отруйнi i якби вiдьма-королева не поцiлувала iх, вони б стали червоними трояндами. Але навiть i тепер, наблизившись до Елiзи, вони зробилися квiтами. Елiза була надто гарна i невинна, i тому злi чари не мали над нею сили.

Побачивши це, королева натерла Елiзу горiховим соком, так що вона стала вся темно-коричнева, вимазала ii гарне лице бридкою маззю i скуйовдила чудове волосся.

Тепер було неможливо пiзнати прекрасну Елiзу.

Навiть батько, глянувши на неi, злякався i сказав, що це не його дочка.

Нiхто, крiм дворового пса на ланцюзi та ластiвок, не пiзнав ii, але ж то були бiднi створiння, вони не могли нiчого сказати.

Заплакала бiдна Елiза i згадала про своiх вигнанцiв-братiв.

Зажурена, вийшла вона з палацу i цiлий день брела полями та болотами, поки дiсталася до великого лiсу. Елiза сама не знала, куди йде, але вона так сумувала за своiми братами! Вона була певна, що вони також блукають по свiту, i вирiшила iх розшукати.

Вона йшла лiсом. Незабаром настала нiч. Елiза загубила стежку i лягла на м’який мох, поклавши голову на пеньок.

Панувала глибока тиша, повiтря було м’яке, навколов травi спалахували зеленими вогниками тисячi свiтлячкiв. Елiза зачепила рукою гiлку, i на неi зоряним дощем посипалися яскравi свiтлячки.

Цiлу нiч iй снилися брати. Вони гралися з нею, як колись у дитинствi, писали дiамантовими грифелями на золотих дошках i розглядали розкiшну книжку з малюнками, яка коштувала пiвкоролiвства.

Але на дошцi вони писали не нулики та рисочки, нi, вони писали про своi вiдважнi вчинки, про всi пригоди, якi з ними трапилися, про все те, що бачили i пережили. І на малюнках книжки все оживало: пташки спiвали, люди виходили з книжки i розмовляли з Елiзою та з ii братами. А коли перегортали сторiнку, малюнки ставали на своi мiсця, щоб не було нiякоi плутанини.

Вранцi Елiза прокинулася, сонце було вже високо.

Вона цього не могла бачити, бо великi дерева простягли i сплели мiцно своi вiти над нею. Але промiння грало на зеленi, мов живий золотий серпанок, нiжнi пахощi линули звiдусiль, пташки спiвали й сiдали iй на плечi. Вона чула дзюрчання води: в лiсi було багато великих струмкiв, струмки стiкали в одне озеро з чудовим пiщаним дном. Навколо озера росли густi кущi. В одному мiсцi оленi зробили собi широкий прохiд, i ним Елiза пройшла до води.