Казки

Вода була такою прозорою, що, коли вiтер не гойдав дерев i кущiв, можна було подумати, що вони намальованi на днi озера, – так чiтко вiдбивався кожен листочок, i той, що був освiтлений сонцем, i той, що в затiнку.

Побачивши у водi свое обличчя, Елiза злякалася – таке воно було чорне та погане. Та тiльки вона вмочила у воду свою маленьку руку i потерла очi, лоб i щоки, – шкiра ii, як i ранiше, стала бiлою. Тодi Елiза роздяглася i ввiйшла у свiжу воду. Не було кращоi за неi на всьому свiтi!

Пiсля купання вона знову одяглася, заплела своi довгi коси, пiдiйшла до дзюркотливого струмка, напилася зi жменi води i побрела до лiсу, сама не знаючи, куди йде.

Елiза побачила бiля дороги дику яблуню, що зiгнулася пiд вагою плодiв. Елiза з’iла кiлька яблук, пiдперла жердинами вiти i ввiйшла в темну хащу лiсу. Там було так тихо, що вона чула своi кроки, шарудiння кожного листочка пiд ногами. Жодноi пташки не видно було тут, жоден сонячний промiнь не мiг пробитися крiзь густе темне гiлля.

О, тут була така самотнiсть, якоi ранiше вона нiколи не знала. А вночi стало зовсiм темно. Жодного маленького свiтлячка не було бiльше в травi. Елiзi стало сумно, вона лягла на траву i заснула.

Вранцi Елiза прокинулась i пiшла далi. Щойно вона ступила кiлька крокiв, як зустрiла бабусю з кошиком ягiд, i бабуся дала iй трохи ягiдок. Елiза спитала, чи не проiздили тут лiсом одинадцять принцiв.

– Нi, – сказала стара, – але вчора тут недалеко, на рiчцi, я бачила одинадцять лебедiв з золотими коронами на головах.

І вона провела Елiзу трохи далi, до яру. Внизу вилася рiчка, дерева, що росли обабiч берегiв, простягали назустрiч одне одному довгi, вкритi густим листям вiти. Деякi дерева, не в змозi дотягтися своiм гiллям до гiлля своiх братiв на протилежному березi, щоб сплестися з ним так витягалися над водою, що аж iхне корiння вилазило iз землi, – i вони все ж досягали своеi мети.

Елiза попрощалася зi старою i пiшла вниз по рiчцi, аж до того мiсця, де рiчка впадала у вiдкрите море.

Велике чудове море було перед дiвчиною, але жодного паруса, жодного човна не було видно. Як же йти далi? Елiза почала розглядати маленькi камiнцi, яких було безлiч на березi. Вода зробила iх гладенькими та круглими. Скло, залiзо, камiння – усе, що викидало сюди море, було вiдшлiфоване водою, а вода ж була ще м’якша, нiж ii нiжнi руки.