Казки

Зграя летiла назустрiч вiтру, який гнав у бiк Киселiвки величезнi осiннi хмари.

Кошеня i цуценя сильно втомилися. Летiти на початку ключа було дуже важко. Качки, якi летiли позаду, постiйно пiдштовхували Васька i Рижика, а вони ненароком зачiпали крила серйозноi синьо-зеленоi качки.

Увечерi приземлилися на пшеничному полi.

– І куди вони поспiшають?! – стомлено видихнув Рижик. – Я вже зовсiм стомився.

– Я також, – пiдтакнув Васько. – Напевно, доведеться нам летiти далi самим, без зграi.

Цуценя погодилось.

Першi два днi подорожi дуже втомили друзiв. Вони ледве трималися.

– Шановна качко! – кошеня пiдiйшло до очiльницi зграi. – Велике спасибi за те, що ви взяли нас iз собою.

Вiн пояснив серйознiй птасi, чому вони не можуть летiти далi зi зграею. Качка дуже засмутилася.

– Може, ви хочете летiти на самому початку ключа? – з надiею спитала вона.

– Нi, – сказало кошеня. – Ми i в хвостi ледве-ледве летимо. Ви надто швидкi птахи, i ми не встигаемо за вами.

– Нам потрiбно поспiшати, – пояснила серйозна синьо-зелена качка.

 – Скоро пiдуть дощi, а пiд дощем далеко не полетиш.

– А на пiвднi дощi не йдуть? – спитало кошеня.

– Йдуть, – вiдповiла птаха. – Але дуже теплi.

Наступного ранку зграя, попрощавшись iз двома друзями, продовжила свiй далекий шлях. Кошеня i цуценя, не поспiшаючи, полетiли слiдом. Вони вже знали, де пiвдень, i вирiшили добиратись туди удвох.

Справдi, в мiсцях, над якими вони летiли, було набагато теплiше, нiж у Киселiвцi в день iх вiдльоту.

Ще жодного разу вони не потрапляли пiд дощ, а всi хмари, якi зустрiчались iм у небi, пливли в бiк iхнього села. Хмари траплялись i дощовi, i грозовi, i навiть снiговi.

– У Киселiвцi скоро зима настане! – дивлячись на хмари, говорило цуценятко.

Кошеня летiло мовчки. Воно сумувало за котом Орловим i пугачем Фiлею. Сумувати за друзями було дуже журно.

– Дивись, який цiкавий лiс! – раптом крикнув Рижик.

Васько поглянув униз i дуже здивувався. Лiс був цiлковито дивний, у ньому росли низькi товстезнi дерева, а над ними щось парувало.

Кошеня раптом вiдчуло, що повiтря в небi стало дуже теплим i смачно пахло.

– Давай приземлимося! – запропонував Васько.

– Давай! – одразу ж погодився Рижик. – І чим це так смачно пахне?!

Вони приземлилися бiля товстого дерева i зрозумiли, що в лiсi пахне сосисками.

Кошеня облизнулося, а Рижик ковтнув слину.

– Ваську, тут хтось iсть! – серйозно сказало цуценя.