Казки

Василько озирнувся i побачив знайомий полотняний мiшок, приставлений до стiни цегляного будинку для смiття.

Обидва пiдiйшли швидким кроком. Розв’язали в чотири руки шнурок, яким був зав’язаний мiшок, i запустили в нього руки.

На обличчi Василька з’явилася усмiшка, коли його пальцi намацали i пiзнали ту саму дерев’яну вантажiвочку.

Миколка задумливо захитав головою. Подивився на друга.

– Давай зараз його переховаемо, а ввечерi, коли людей буде менше, вiднесемо до мене додому!

– Давай! – погодився Василько.

Вони винесли мiшок iз господарського двору i сховали у кущах, мiж лiкарняним дерев’яним парканом i старою, давно не фарбованою альтанкою.

– Я тобi у вiконце камiнець кину! – пообiцяв Миколка. – Коли стемнiе!

Василько кивнув. Настрiй у нього був гарний.

– Васько! Де ж ти ходиш! – донiсся до нього з порога лiкарнi дзвiнкий голос медсестри Тамари.

Вона махнула йому правою рукою, а лiвою показувала якiсь вiтамiни.

Василько попрощався з другом i побiг до лiкарняного порога.

* * *

За вiконцем стемнiло. Василько лежав у лiжку i читав книжку про Гаррi Поттера. Коли маленький камiнчик дзвiнко вдарив у шибку, хлопчик здригнувся. Але переляк минув зразу ж. Вiн згадав про свою домовленiсть iз Миколкою. Швидко пiднявся, одягнувся i вiдчинив вiкно.

– Давай! – почув вiн iз темряви голос друга.

Василько зiстрибнув униз на м’яку, вкриту травою землю. Нiхто не почув, як вiн стрибнув i приземлився. Вони з Миколкою поспiшили до кущiв мiж дерев’яним лiкарняним парканом i старою альтанкою.

– Куди його тепер? – запитав пошепки Василько.

– Несiмо до мене! Тут поруч, двi трамвайнi зупинки.

– А батьки? – засумнiвався Василько.

– Вони на заробiтках, за кордоном. Я у бабусi живу. Вона вже спить.

За двадцять хвилин, втомленi i спiтнiлi вiд нелегкоi своеi ношi, вони зупинилися перед хвiрткою, за якою спав, загасивши всi своi вiкна, присадкуватий одноповерховий будиночок.

– А ключ у тебе е? – запитав свого друга Василько.

– А ми не зачиняемося, – прошепотiв Миколка. – Пiднiмай i ходiмо!

Коли вхiднi дверi зачинилися за ними, вони немов самi в темному мiшку опинилися.

– А куди далi? – пошепки запитав Василько, з останнiх сил пiдтримуючи обома руками мiшок знизу.

Миколка потяг за собою далi в темряву i мiшок, i Василька, який його пiдтримував.