Казки

Рипнули дверi, i вони опинилися в кiмнатi, де хоч i не було свiтла, але з вiкна падали вiдблиски вуличних лiхтарiв.

Опустили мiшок, i поки Василько стомлено позiхав, Миколка ввiмкнув настiльну лампу iз зеленим абажуром. Їi свiтло нiжно осяяло обох хлопчикiв i сiрий полотняний мiшок, поставлений прямо посеред кiмнати на пофарбованiй коричневою фарбою дощатiй пiдлозi.

– А бабуся не прокинеться? – злякано запитав Василько, озираючись на дверi в коридор. Дверi були суцiльнi, без скла.

– У бабусi будильник на третю годину ночi поставлено, – спокiйно вiдповiв Миколка.

– Вона так рано встае?

– Нi, iй о третiй годинi ночi треба таблетки випити, а потiм знову о сьомiй ранку. Вони iй жити допомагають.

– Таблетки? – здивувався Василько.

Миколка ствердно кивнув. Потiм опустив погляд на мiшок i махнув рукою.

– Давай, – сказав. – Треба подивитися, що там!

Вони акуратно витягли з мiшка одну за одною всi iграшки. І ляльки, i лiтаки, i машини, i навiть вiдерце для пiсочницi з вiдiрваною ручкою.

– І вони хотiли все це викинути! – похитав головою Миколка. – Давай, як дядько Семен, все лагодитимемо, а потiм назад вiднесемо!

Василько задумався. І уявив собi цiлу палату вилiкуваних, тобто полагоджених iграшок. І уявив себе iх лiкарем.

– Почнiмо iз вантажiвки! – рiшуче сказав Миколка i, вийшовши на хвилину в темний коридор, повернувся зi скринькою iнструментiв.

– Стукатимемо – твою бабусю розбудимо! – промовив Василько.

– Так, ти маеш рацiю, – погодився Миколка.

 – Тодi давай поки знiмемо з ляльок одяг i виперемо. У бабусi спецiальна каструля е з палицею i пральний порошок. На кухнi.

Василько погодився, i, знявши з лялькових хлопчикiв i дiвчаток одяг, який не прався багато рокiв, вони пiшли на кухню. Пiшли, навiть не вимкнувши нiжне зелене свiтло настiльноi лампи. Або ж не хотiли, щоб iграшки знову боялися темряви. Адже в темному мiшку iм напевно було страшно.

Вранцi бабуся довго не могла зрозумiти, що це за такi маленькi сукнi та штанцi сушаться на бiлизняний мотузцi над палаючою газовою плитою.

Потiм, зайшовши в кiмнату i спiткнувшись об полагоджену дерев’яну вантажiвку, вона скрикнула. І розбудила хлопчикiв, якi задрiмали пiд ранок на старому шкiряному диванi.

– Господи! – сплеснула вона руками, впiзнавши Василька. – Тебе ж шукатимуть! Мiлiцiю покличуть! Нумо швидко збирайся назад!

– Я з ним, – сказав, протираючи соннi очi, Миколка. – Ми лiкарнянi iграшки полагодили. Зараз назад вiдвеземо.