Казки добрих сусідів. Золотоголова рибка. Вірменські народні казки

Якщо людина, яка сюди потрапила, знае ремесло, ii змушують працювати, якщо нi – забирають на бойню, i звiдти вона потрапляе у тi жахливi казани, якi ви щойно бачили. Старий диявол не один, усi жерцi – його помiчники.

Вачаган, не вiдводячи очей, дивився на оповiдача й… упiзнав у ньому свого слугу Вагiнака. Вагiнак не впiзнав свого господаря, i Вачаган, боячись, щоб радiсть зустрiчi не порвала, як меч, тонку нитку життя Вагiнака, не назвав себе.

– Скоро я стану зовсiм безсилим, i тодi мене вiдправлять на бойню, – журився Вагiнак.

– Нi! – гнiвно вигукнув Вачаган. – Залишайся з нами, я вiрю, що ми виберемось живими з цього пекла!

Вачаган розпитав у своiх супутникiв про iхне ремесло. Один виявився кравцем, iнший – ткачем, ще iнший – вишивальником, решта не знали нiякого ремесла.

– Будете моiми помiчниками, – сказав iм Вачаган.

Скоро з шумом розчахнулися залiзнi дверi, i до печери зайшов жрець в оточеннi сторожi.

– Це новоприбулi? – запитав вiн.

– Так, ми слуги твоеi милостi.

– Хто з вас знае якесь ремесло?

– Ми – умiлi майстри. Ми вмiемо ткати цiнну парчу. Вона коштуе у сто разiв дорожче вiд чистого золота.

– Невже на свiтi е тканина, яка дорожча вiд золота? – здивувався жрець.

– Я не брешу, – гордо вiдповiв Вачаган.

– Добре, – повiрив жрець. – Скажи, якi вам потрiбнi iнструменти, який матерiал, i йдiть у майстерню.

– Нi, о великий пане! Чужi очi не повиннi бачити нашу роботу. Дозволь нам залишитись тут i накажи посилати нам хлiб i плоди.

– Добре! Але горе вам, якщо ви обдурите мене. Я пошлю вас на бойню i, перш нiж убити, завдам страшних тортур.

Того ж дня жрець прислав необхiднi iнструменти i матерiал. Вачаган узявся за роботу, навчаючи й своiх товаришiв по нещастю. Щодня слуги жерця приносили невiльникам хлiб i плоди. Кожен старався дати хоч трохи iжi нещасним у сусiднiй печерi. Вагiнак поступово поправився i став схожий на нормальну людину.

– Ми не можемо далi працювати у напiвтемрявi. Накажи принести нам вогню.

Жрець виконав прохання Вачагана i принiс смолоскип та кiлька свiтильникiв.

Побачивши Вачагана, освiтленого з нiг до голови, Вагiнак голосно скрикнув i впав на землю.

– Що з ним? – здивувався жрець.

– Блиск смолоскипа заслiпив його, пане. Вiн прийде до тями i спокiйно буде працювати, – з поклоном сказав Вачаган, i жрець пiшов.