Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки

«дорогий Маммед», тут лагiдне звертання. З iменем юнака Маммедджан утворюе гру слiв.], ось вiзьми.

Маммедджан пiдiйшов, i у нього в руках опинився хурджин золота. Озирнувся вiн i побачив двох коней. Маммедджан миттю прив’язав хурджин на спину одного коня. Тут iз ворiт вийшла дочка хана, вони сiли на коней i вирушили в дорогу. По дорозi Маммедджан не говорив нi слова, i дiвчина подумала: «Чому це Маммед нiчого на каже менi?» А коли нарештi зiйшло сонце, вона побачила, що це якийсь гарний юнак. От приiхали вони в якесь мiсто й оселилися в ньому.

Якось Маммедджан вийшов на вулицю i знайшов намисто. Вiн повернувся додому, показав його дружинi, а та й говорить:

– Такого намиста немае нi у хана, нi у падишаха.

– Якщо так, – сказав Маммедджан, – я пiднесу його в дарунок хановi цього мiста i познайомлюся з ним.

Вiн поклав на тацю багато рiзних речей, а зверху – намисто i вирушив до хана. Хан одразу ж вийшов йому назустрiч.

– Ти мiй новий нукер Маммедджан. Ти принiс менi в дарунок небаченi у нас рiдкiснi речi, – усмiхнувся хан, посадив Маммедджана на краще мiсце i подарував гарний халат.

Маммедджан з дружиною зажили тихо i мирно. У тому мiстi у Маммедджана був друг, якого вiн дуже любив. Якось, коли пiшов дощ, Маммедджан сказав дружинi:

– Напни серпанок.

Коли дружина Маммедджа вийшла надвiр, щоб напнути серпанок, ii випадково побачив хан. Йому одразу ж вiдiбрало мову. Потiм, коли прийшов до тями, хан сказав:

– Я бачив жiнку. Неодмiнно вiдшукайте ii менi, iнакше я вас усiх скараю на смерть.

Поки думали, чия то може бути дружина, друг Маммедджана сказав:

– Я знаю, це дружина Маммедджана.

– Негайно приведiть ii до мене! – наказав хан.

– Хан-ага, – почали говорити люди, – не можна насильно вiдбирати чужу дружину. Треба придумати якийсь привiд.

Тодi хан сказав:

– Моi двi дочки нiяк не помиряться через те намисто. Покличте Маммедджана.

Осавул покликав Маммедджана. Не встиг вiн увiйти в дверi, як хан каже йому:

– Маммедджане, ти пiднiс менi намисто, через яке моi дочки нiяк не можуть помиритися.

– Буде виконано, хан-ага, – промовив Маммедджан i пiшов додому.

Дружина у нього запитуе:

– Маммедджане, чому такий сумний?

– Хан-ага звелiв менi дiстати ще таке ж намисто, – сказав Маммедджан.

– Говорила я тобi: не вiддавай намисто! Так не послухався, щоб ти оглух! – закричала дружина.

Осiдлав Маммедджан коня i вирушив у дорогу. Їхав вiн, iхав – i перед ним вiдкрилася долина.