Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки

– Звiдки ти i куди йдеш?

– Мiй батько пiшов пасти верблюдiв, i я йду до нього, – вiдповiдав хлопчик.

– Хто ж твiй батько? – знову запитав старий.

– Мiй батько Бахаветдiн-Верблюд, а мати – Бiбi, – вiдповiдав хлопчик.

Тодi Бахаветдiн-Верблюд обняв хлопчика за шию, поцiлував його i сказав:

– Ах, синку, що тобi тут робити? Іди живи в селищi. Поклади в одну кишеню золото, в iншу – срiбло i розкидай навколо себе.

А син йому вiдповiдав:

– Як же це так, батьку: ти будеш пасти тут верблюдiв, а я – жити в селищi?

Батько схвалив слова сина i вирiшив повернутися додому.

Почали вони збирати речi. Ось батько й доручае синовi:

– Синку, продавай верблюдiв – самцiв i самиць, усiх верблюдiв продавай, тiльки не вiддавай оцю стару верблюдицю.

Пiшов батько в селище, а до хлопчика приiхав якийсь вершник i запитав:

– Чи не продаси худобу?

А Маммедджан йому вiдповiв:

– Не продам.

– Якщо не хочеш продавати всiх верблюдiв, то хоч продай трьох-чотирьох, – попросив вершник.

– Добре, – вiдповiв Маммедджан.

Вершник покрутився в стадi i зловив стару верблюдицю.

Тодi Маммедджан йому сказав:

– Батько не велiв менi продавати цю верблюдицю, i я ii не продам. Вiзьми будь-якого iншого верблюда.

Вершник знову покрутився у стадi i знову схопив ту ж верблюдицю. Тодi Маммедджан подумав: «Якщо за верблюдицю вiн вiддасть менi коня, що пiд ним, i торбу золота, то я – будь що буде – продам цю верблюдицю».

– Гей, вершнику, – сказав Маммедджан, – якщо ти вiддаси менi свого коня i хурджин золота, я продам тобi цю верблюдицю.

Вершник погодився, зiйшов з коня, вiддав його, та ще й золото, узяв стару верблюдицю i подався собi. А слiдом за старою верблюдицею кинулися бiгти i всi iншi. Хлопець верхи на конi намагався завернути верблюдiв, та нiчого з того не вийшло. Кiнь пiд ним захропiв, роздув боки i упав мертвим. Так верблюди i втекли, тому що та стара верблюдиця була матiр’ю усiх верблюдiв у стадi.

Маммедджан залишився пiшим серед пустельного степу. Вiн подумав: «Як же я тепер прийду до батька i що я йому скажу?»

І подався вiдтодi Маммедджан свiт за очi.

Якось перед ним виникло мiсто. Серед ночi у безмiсячнiй темрявi увiйшов Маммедджан у ворота мiста. А дочка хана цього мiста призначила бiля мiських ворiт побачення юнаковi на ймення Маммед. Той Маммед десь загуляв, забув про домовленiсть i не прийшов. І ось у ту хвилину, коли Маммедджан пiдiйшов до мiських ворiт, хтось сказав:

– Маммед-джан[9 - Маммед-джан – букв.