Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки

Вона розповiла про все, що з нею трапилося, i семеро братiв, порадившись, прогнали своiх злих дружин. Залишилася тiльки дружина Байрама, яку Ак-Памик любила до самоi смертi.

* * *

Син Бахаветдiна-верблюда[6 - Святий Бахаветдiн (Бахауддiн) – дух-покровитель верблюдiв. За туркменськими оповiдками, валун поблизу усипальницi Шiвлан-баба бiля мiста Кара-Кали був верблюдом святого. Бахауддiн – реальна iсторична особа, засновник ордена дервiшiв «Накшбандiя» (ХІV ст.). Вважався покровителем гончарного ремесла в Хорезмi.

]

Було це чи не було, а в минулi часи жив чоловiк на прiзвисько Бахаветдiн-Верблюд, i не було у нього дiтей. Одного дня порадився вiн з дружиною, i вони вирiшили продати всю худобу i пiти до Кааби. Увечерi лягли спати, а коли перейшло за пiвнiч, якийсь чоловiк раптом промовив:

– Хук хак[7 - «Хук хак!» (араб. букв. «вiн бог», «вiн iстина») – вигук дервiшiв.], гей, Бахаветдiне, чому ти сумуеш?

Тодi Бахаветдiн вiдповiв:

– Немае у мене дiтей, тому й сумую.

– Бог дасть тобi сина, а ти назви його Маммедджаном, – сказав той чоловiк i зник.

Рiвно через дев’ять мiсяцiв i десять днiв народився у Бахаветдiна син, i його назвали Маммедджаном.

Бахаветдiн, не маючи коштiв, подався пасти верблюдiв[8 - Пастухи Туркменii, якi займалися вiдгiнним скотарством, бiльшу частину часу були вiдiрванi вiд своiх родин. Робота пастуха вважалася важкою (вони жили в землянках i куренях, подовгу буваючи пiд вiдкритим небом i страждаючи вiд спеки, дощiв та морозу) i небезпечною (постiйно доводилося захищатися вiд хижих звiрiв та грабiжникiв).

], а сам усе згадував Маммедджана. Коли його синовi пiшов восьмий рiк, почав вiн гратися з iншими хлопчиками, а тi й кажуть йому:

– Був би ти хороший, хiба допустив би ти, щоб твiй батько пас верблюдiв?

Маммедджан прийшов додому i запитав:

– Матiнко, у мене ж батько е?

– Є, вiн пасе верблюдiв, – вiдповiдала мати.

Взяв тодi Маммедджан в руку палицю, прихопив iз собою перепiчку i вирушив на пошуки свого батька.

Ішов вiн три днi i нарештi пiдiйшов до стада верблюдiв. Запитав вiн пастуха:

– Чиi це верблюди?

– Бахаветдiна-Верблюда, – вiдповiдав пастух.

Пiшов Маммедджан далi i знову натрапив на стадо. Дивиться вiн – збоку бiля стада сидить якийсь старий i годуе борошняною бовтанкою стару верблюдицю. Пiдiйшов до нього Маммедджан, привiтався, i старий йому вiдповiв. От сiли вони, i старий почав запитувати хлопчика.