Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки

Подивився вiн, а камiння в тiй долинi точно таке саме, як у тому намистi. Зрадiв Маммедджан i вже зiбрався було наповнити камiнням хурджин, як раптом помiтив, що звiдкись потекла кров i зразу ж перетворилася на намистини. Маммедджан подумав: «Я розкрию цю таемницю». Пiдiйшов вiн i бачить – лежить мертва красуня. Дуже здивувався Маммедджан i вирiшив розгадати, у чiм тут справа. Подивився вiн довкола, а сонце вже сiло. Вирiшив тодi Маммедджан тут заночувати. Ось лежить вiн, дрiмае i бачить, що прийшов дев. Дiстав дев склянку, стукнув по нiй, i мертва дiвчина ожила.

Почав дев з дiвчиною розмовляти, а на свiтанку зробив дiвчину мертвою, склянку заховав i кудись зник. Маммедджан пiдiйшов, узяв склянку звiдти, куди ii заховав дев, i стукнув по нiй. Дiвчина повернулася до життя i сказала:

– Гей, чоловiче! Кулан сюди своiми ногами добираеться, птах – на крилах, а ти як потрапив?

– Доля привела, – вiдповiдав Маммедджан. – А ти тепер, коли прийде дев, скажи йому: «Кажуть, душа девiв знаходиться в iншому мiсцi.

Де ж твоя душа?» Дев розсердиться, але ти плач, i вiн розкаже тобi.

Сказавши так, Маммедджан вiднiс склянку на мiсце, приклав каменем, i дiвчина знову стала мертвою. А Маммедджан пiшов i лiг спати.

Ось дев, нiчого не знаючи про Маммедджана, знову прийшов до дiвчини. Коли вiн сидiв рознiжившись, дiвчина запитала у нього:

– Я чула вiд батька, що душа девiв знаходиться в iншому мiсцi, так де ж твоя душа?

– Хто ти така, щоб запитувати про мою душу? – крикнув дев i дав дiвчинi ляпаса.

– Вiдтодi, як я розлучилася зi своiми батьками, у мене тут нiкого, окрiм тебе, не було, – сказала дiвчина девовi.

– Приготуй тодi овмач[10 - Овмач – iжа iз розiм’ятих у маслi шматочкiв гарячоi перепiчки.], – наказав дев.

Дiвчина приготувала овмач. А дев пiшов i пiдняв камiнь. З-пiд каменя, як iз отвору посудини, полилася вода. Дев висипав овмач у воду, i з’явилася риба з кiльцем у носi.

– Ось це i е моя душа, – сказав дев, показуючи рибу дiвчинi.

Наступного дня дев подався на полювання, а Маммедджан пiдiйшов до дiвчини, оживив ii, потiм проказав слiдом за нею: «Я пiрiм Вейсел гара!»[11 - «Я пiрiм Весел гара!» – ймовiрно, спотворена суфiйська формула; у казцi використовуеться як закляття.

] – i пiдняв камiнь. Кинув вiн у воду перепiчку i упiймав рибу. У цей час несподiвано з’явився дев. Та Маммедджан випередив дева i убив рибу. Дев звалився, як пiдрубана чинара. Пiднялася пилюга, зчинилася буря, i навколо потемнiло.