Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки

А брати пiдiйшли до Ак-Памик i сказали:

– Ми убили ворога. Чому ти ранiше нам нiчого не говорила? Треба було давно розказати! Тепер нiчого не бiйся.

А через мiсяць уночi до сiмох братiв прийшли деви – друзi убитого – й убили всiх братiв. Ак-Памик залiзла в шкуру лева, i деви ii не помiтили. Напившись кровi братiв, деви повернулися у свое поселення. Ак-Памик накрила трупи братiв чим знайшла, сiла на коня i поiхала вiд мiста до мiста, вiд села до села розпитувати старих людей:

– Чи е спосiб оживити моiх братiв?

І всi люди вiдповiдали:

– Мабуть, такого способу немае…

Нарештi зустрiла Ак-Памик одного старого, i вiн сказав iй:

– Оживити твоiх братiв можна, та тiльки це дуже-дуже важко.

– Нехай важко, дiдусю, ти лиш розкажи, як? – попросила Ак-Памик.

І старий розказав:

– Є верблюдиця, яку звуть Ак-Мая. Якщо ii молоком побризкати на братiв, вони миттю оживуть[4 - Ак-Мая – бiла верблюдиця. «Ак Маянин сюйдi» (буквально «молоко бiлоi верблюдицi») – одна з туркменських назв Молочного Шляху (Чумацького Шляху).

]. Та тiльки ж Ак-Мая – людоiдка. Тiльки побачить тебе, з’iсть неодмiнно. Ось верблюжа ii – те людей любить. Коли хочеш добути молоко, вiзьми iз собою гарбуз[5 - Гарбуз, видовбаний i висушений у виглядi посудини.].

– Боже, спаси тебе! – сказала Ак-Памик старому, попрощалася з ним i пiшла шукати верблюдицю Ак-Маю.

Ось прийшла вона в одну ущелину, глянула – а там блукае верблюжа.

– Ти чие? – запитала Ак-Памик.

– Я верблюжа Ак-Маi, – вiдповiло воно.

– Ну, тодi пiдiйди до мене, – сказала Ак-Памик верблюжатi.

Почувши це, верблюжа пiдбiгло до Ак-Памик. Вона погладила його i поцiлувала, а потiм сказала, чому вона прийшла.

– Добре, – вiдповiло верблюжа, – але якщо про це дiзнаеться моя мати, вона з’iсть i тебе, i мене. Лiзь до мене пiд черево. Я почну смоктати i наллю молока в твiй гарбуз.

Ак-Памик погодилась i залiзла верблюжатi пiд черево.

– Чи немае бiля нас людей, чомусь я чую запах людини? – запитала верблюдиця Ак-Мая.

– Та тут i птах не може пролетiти! – вiдповiло верблюжа.

 – Як же сюди потрапить людина?

– Нi, дитя мое, мабуть, все-таки хтось е, я чую запах людини, – сказала Ак-Мая.

– Я прийшло здалеку i нiкого не зустрiло, – сказало верблюжа.

Тiльки-но гарбуз Ак-Памик наповнився молоком, верблюжа вiдiрвалося вiд матерi i вiдiйшло. Коли Ак-Памик була вже бiля свого коня, верблюдиця Ак-Мая помiтила ii i голосно закричала. Ак-Памик ледве встигла сiсти на коня i помчала.