Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки

На вечiр прийшло Сонце.

– Дух людський чую, – каже.

– Що ти?! – розсердився Мiсяць. – Звiдки тут людинi взятися? Це ти ходив по свiтовi, ти, мабуть, i принiс iз собою дух людський.

Потiм каже:

– А що, якби i справдi сюди наш зять прийшов, спалиш його?

– Нi, нi, – поклялося Сонце, – тiльки б глянути на нього, побачити, що то за чоловiк наш зять.

Обернув Мiсяць голку знову людиною i поставив перед Сонцем.

Привiтало Сонце зятя i запитуе, за чим вiн прийшов.

– Цар хоче вiдiбрати у мене твою доню.

– Не переймайся, – каже Сонце, – пiди в садок, вiдпочинь.

Повели його в сад.

Чарiвний то був сад. На одних деревах вже плоди спiлi, iншi ж дерева усi цвiтом облiпленi, на ще iнших бруньки розкриваються, а на деяких вже лист опадае…

Дуже сподобався сад гостевi, ходить, милуеться.

Сказало Сонце:

– Побудь тут, сил наберися, а обiд тобi подадуть вовк та Ілля-громовержець.

Зголоднiв зять Сонця, сiв, чекае обiд.

З’явився вовк, принiс стiл. З’явився Ілля-громовержець, подае страви та напоi.

А зять Сонця пiдiбрав у саду замашний кийок. Вiдкликав вiн вовка вбiк i каже:

– Пам’ятаеш, як чотири роки ходив я за вiвцями, так ходив, що у жодноi вушка не пропало, а ти вискочив в останнiй день i вкрав у мене овечку? Навiщо ти це зробив?

І давай кийком його частувати. Бив, доки душу не вiдвiв.

Потiм покликав Іллю, запитуе:

– Пам’ятаеш, як я мав поле помiж двох полiв, вже й хлiб зiйшов i визрiв, а ти напустив град i все зерно в землю втоптав.

І давай Іллю лупцювати. Добре побив, а наостанок вдарив по очах i ослiпив. Сам сiв за стiл i обiдае. Пiсля обiду пiшов у сад, все перебив, потрощив, дерева пiд корiнь зрубав, зруйнував чарiвний сад. Вiдвiв душу i сiв спочивати.

Побiгли вовк i Ілля до Сонця жалiтися.

Прийшло Сонце, дивиться – сад зруйнований так, що ворогу не побажаеш.

– Навiщо ти це зробив? – запитуе Сонце.

– Одна нива у мене була, – каже хлiбороб, – i ту всю Ілля градом побив; я чотири роки пастухом був, трудився, а вовк усю мою працю нанiвець звiв; я стоденне поле за один день зжав i снопи поставив, залишалося один снiп пов’язати, а ти закотилося, хоч я молив тебе затриматися на хвильку, i згубило мiй труд!

Не було що Сонцю всупереч сказати, дало воно орачевi золоте руно i вiдпустило його.

Принiс вiн золоте руно царевi.

Утратив цар надiю забрати дружину орача.