Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки

Покликав радникiв, запитуе:

– Як тепер бути?

Сказали радники:

– Пошлiть його на той свiт, нехай принесе перстень, що ваша мати з собою забрала.

Викликав цар хлiбороба, каже йому:

– Пiдеш на той свiт, принесеш перстень, що його моя мати з собою забрала.

Пiшов зять Сонця до своеi дружини, радиться:

– Цар таки хоче тебе у мене вiдiбрати, на той свiт за перснем своеi матерi посилае, що робити?

Дала йому дружина яблуко i сказала:

– Покоти це яблучко i йди слiдом, приведе, куди треба.

Узяв вiн яблуко, покотив i пiшов слiдом.

Котиться яблучко, котиться i викотилося на одну лiсову галяву. На галявi стоiть олень, рогами в небо упираеться.

– Привiт тобi! – каже мандрiвник.

– І тобi привiт! – вiдповiдае олень. – Куди прямуеш, що тебе сюди привело?

– Іду на той свiт. Маю взяти у матерi царя перстень, принести йому.

– Може i менi принесеш яке зiлля в порятунок. Бачиш, ледве роги ношу – так розрослися.

– Добре, – сказав зять Сонця i пiшов далi.

Дiйшов до високоi скелi, дивиться – стоiть бик на прив’язi.

– З чого це ти такий гладкий?

– Туди прямуючих багато бачив, а назад – жодного, – сказав бик. – Повернешся – розкажу.

Пiшов далi зять Сонця i вийшов до чарiвних лугiв. Дивиться – духмяна соковита трава, як море, хвилюеться, струмки дзюрчать помiж трав, а посерединi стоiть на прив’язi бик. Сам худющий, i сороцi не увiрвати з нього шматочок м’яса.

Здивувався зять Сонця, запитуе:

– Чому це ти худий, коли стiльки пашi i води навколо?

– Туди прямуючих багато бачив, а назад – жодного, – сказав бик, – повернешся – розкажу.

Пiшов далi зять Сонця i бачить – лежать на топорищi чоловiк i жiнка, лежать, прекрасно помiщаються, ще i мiсце по обидва боки залишаеться. Здивувався зять Сонця, запитуе:

– Як це ви вляглися на топорищi удвох, ще й мiсце лишилося?

– Туди прямуючих ми багато бачили, а назад – жодного, – сказали чоловiк i жiнка, – iди, повернешся – розкажемо.

Поминув iх зять Сонця, пiшов далi.

Довго йшов чи не довго, дiйшов одного мiсця i знову здивувався. Лежать чоловiк i жiнка на шкурi буйвола, штовхаються, лаються, за мiсце сперечаються, нiяк удвох не помiщаються.

Пiдiйшов, привiтався, каже:

– Що це з вами, невже на шкурi буйвола удвох тiсно лежати?

– Туди прямуючих ми багато бачили, а назад – жодного, – сказали чоловiк i жiнка, – iди, повернешся – розкажемо.

Поминув i iх зять Сонця, iде далi.