Казки добрих сусідів. Птаха щастя. Казахські народні казки

Якось ногайцi вiдкочували в iнше мiсце й забрали з собою дiвчину. Каскарау не поiхав за нею, а зiбрав своiх людей i запитав у них: як йому бути? Мiсце, куди перекочували ногайцi, було дуже далеко. Вони перейшли через море. А море було дуже широке. Об’iхати його можна лише за три мiсяцi. Але був i iнший шлях. Можна за п’ятнадцять днiв перейти з одного берега на iнший. Проте короткий шлях небезпечний. Вiн зарiс очеретом. А в ньому водились страшнi звiрi: ведмедi, тигри, вовки i рiзнi чудовиська.

Думав Каскарау поiхати слiдом за нареченою, однак люди сказали йому:

– Про що ти говориш, Каскарау? Нашi предки казали: «Хоч тисячу разiв каркне ворон, не прийде рiк, а гусак крикне один раз – i рiк з’явиться».

Що з того, що ми зiбрались? Зарадити тобi ми нiчим не можемо. Навiщо ти посварився з Бораном? Хто тебе захистить, якщо нападуть вороги? Сам ти не зможеш вистояти проти них. Припини ворогувати з батиром. Така наша порада! Ми змусимо тебе схилитися перед ним!

І вони принесли в дар Борану дорогой килим i чорного верблюда – нара.

Привели до Борана Каскарау.

– Ми привели до тебе твого друга, – сказали люди, звертаючись до Борана. – Ми змусили його схилитися перед тобою, сказавши йому: «Не рахуй роки, а поважай людей». В народi кажуть: «Честь роду – честь батира». Хiба не бачиш, що заплямована честь нашого роду. Ногаi забрали силою нашу наречену. От ми й прийшли про це сказати тобi.

– Я здогадався, що ви зiбрались тут недарма, – сказав Боран. – Але я в скрутному становищi. Не ногайцiв я боюсь! Не личить батировi про це говорити.

Шлях туди далекий i складний. Не можна iхати в об’iзд. Треба йти вiд одного берега до другого. Але ми знаемо, що дорога йде через очерети. А там багато диких звiрiв.

Люди боялися, але вони сказали:

– Боране! Якщо тобi не страшна вiдстань, то ми поiдемо з тобою. Ми будемо супроводжувати тебе.

– Нi! – сказав Боран. – Я не хочу, щоб говорили: «Боран злякався тяжкого переходу i поiхав в об’iзд моря». Краще померти, нiж чути це. Я поiду важчою дорогою, i багато людей менi не потрiбно.

Дайте менi десять джигiтiв, якi вмiють готувати обiди, та ще двадцять кращих коней з табуна. А в мене е свiй кiнь, своя зброя. Щоб не вiдкладати, ми вирушимо пiслязавтра. Ви повиннi в день нашого вiд’iзду зiбрати всiх людей i влаштувати той.

Як сказав Боран, так i зробили.

Боран вирушив у дорогу. Джигiти почергово готували йому гарячу iжу. Так вони й пересувались. Та ось в’iхали в густий очерет. Тут було не до сну.