Казки добрих сусідів. Птаха щастя. Казахські народні казки

Звiрi то з’являлись, то зникали. Раптом з хащi вийшов страшний ведмiдь i заревiв. Джигiти Борана, якi не бачили подiбного звiра, попадали з коней. Проте Боран не злякався i голосно закричав. Ведмiдь зник. Боран пiдняв своiх джигiтiв i сказав:

– Що з вами? Звiр страшний? А якщо вiн знову вискочить i зареве, знову будете падати з коней? Чи не так?

Тут знову вискочив ведмiдь i заревiв ще голоснiше. Боран рiзко направився до нього i голосно закричав. Ведмiдь знову зник в хащах. Але цього разу джигiти не падали з коней.

Вони мiцно тримались за гриви.

– Бачите, який вiн страшний, – сказав Боран. – Декiлька днiв ми iхали спокiйно, а це – на тобi! Мабуть, вiн кинеться втрете. Тодi я пiду на нього. Сама смерть привела його до мене. Прошу вас, не бiйтесь його ревiння. Якщо попадаете з коней, вiн вас задере. І не заважайте менi.

Боран ще не договорив, як з хащi вийшов ведмiдь i заревiв. Проте Боран не розгубився. Але цього разу ведмiдь не злякався батира й кинувся на нього. Боран зiскочив з коня i пiшов на ведмедя.

Вони зчепилися. Й коли ведмiдь вже хотiв покласти своi лапи на плечi Борана, батир схопив ведмедя однiею рукою за горло, а другою вдарив його по головi. Удар був таким сильним, що голова вiдразу розлетiлась на шматки.

Так вони позбулися першоi небезпеки, яка зустрiлась на шляху. Пройшло чотирнадцять днiв. На п’ятнадцатий день почали вже виходити на другий берег, як раптом на шляху – хащi. Боран сказав джигiтам:

– Я чув, що тут збираеться нечиста сила.

Нам треба зупинитися, нагодувати коней, не знiмаючи з них сiдел, i раненько виiхати в дорогу. Доки не настала нiч, перевiрте свою зброю i будьте готовi до всього.

Сказав так Боран i прилiг. Дев’ять джигiтiв також прилягли, а десятий взявся готувати обiд. Вiн розвiв вогнище – дим пiшов на нього. Вiн здивувався: «Чому дим йде в мiй бiк?» Пiдняв джигiт голову, бачить: навпроти нього сидить страшне волохате чудовисько. Джигiт крикнув i розбудив товаришiв. Усi вони притислись до Борана.

Те ж саме зробило волохате чудовисько. Воно було не одне, позаду нього сидiли такi ж чудовиська. Це були жезтирнакi. Уся iхня сила була в руках. Пальцi на них, як кiгтi орла. Тiло все покрите густою вовною.

Боран попросив своiх джигiтiв сiсти – i чудовисько посадило своiх. Боран не знав, що робити далi, чудовисько повторювало все, що робив вiн. Батир вирiшив схитрувати. Вiн пiдiйшов до вогнища i додав вогню. Чудовисько повторило.