Казки добрих сусідів. Птаха щастя. Казахські народні казки

Боран пiдiйшов до мiшка з провiзiею, витяг кусок баранячого сала i насадив його на палку. Нiж сховав у мiшок, пiдiйшов до вогнища й почав розтоплювати сало. І коли воно розтопилось, Боран взявся розмазувати його по голому тiлу. Потiм кинув жезтирнакi палку, обняв вогонь i сказав: «Йди, батире, помiряемося силами».

Чудовисько зробило те ж саме. Як тiльки воно пiдiйшло до вогню, сало загорiлось i полум’я охопило все волохате тiло чудовиська. Жезтирнакi кинувся до своiх. Полум’я перекинулось на них. Всi страховиська побiгли в очерет – очерет загорiвся.

Жезтирнакi стали гасити вогонь водою. Дим накривав iх. Одне з чудовиськ, втiкаючи, крикнуло: «Почекай, Боране, ми ще зустрiнемось!»

Боран скористався метушнею, скочив на коня i разом зi своiми джигiтами швидко поскакав вiд того мiсця, а вогонь розгорiвся ще сильнiше. Їхали вони спокiйно цiлий день. До вечора вогонь ущух, дим развiявся. Джигiти радiсно проговорили:

– Здаеться, легко ми iх позбулися!

– Зарано радiти, – сказал Боран. – Адже ви чули, що сказав один iз них.

Значить, вони нас не залишили. Упораються з вогнем i будуть наздоганяти. І чим закiнчиться ця зустрiч для нас – невiдомо.

Ось дим зовсiм розвiявся, i вони побачили пилюку. За ними гналися чудовиська.

– Тепер вони нас наздоженуть, – сказав Боран. – Якщо вони прийдуть сюди, ви не заважайте менi з ними боротися, тiкайте. Я не ображусь.

Джигiти почали заперечувати Борану i казати, що вони перший раз злякалися, бо були соннi й не розiбрались, в чому справа.

Їх десять, i вони можуть встояти проти десяти.

Так вони iхали i сперечалися. І раптом помiтили наближення чудовиськ. Джигiти забули про свою хоробрiсть i вирiшили послухати порад Борана. Вони поiхали вперед, залишивши батира одного. Боран повернув коня на схiд i став чекати. Джигiти пiд вечiр добрались до високого узгiр’я i дивилися з вишини. Вони плакали: «Якщо Боран загине, не бачити нам вiтчизни!» Потiм помiтили на дорозi щось чорне. Однi говорили що це Боран, iншi – чудовиська.

Недарма в народi кажуть, що боягузовi все двоiться.

Аж ось один з них вигукнув:

– Так це ж наш Боран!

Пiд’iхав Боран. Всi були дуже радi його бачити. Батир змiнився в обличчi: блiдий, очi позападали. Вiн i його кiнь були в кровi. Коли джигiти обступили Борана, вiн сказав:

– Ворогiв ми спекались. Чи е тут вода? Треба переночувати, напоiти коней, вiдпочити i завтра – в дорогу.

Боран злiз iз коня, пiдклав сiдло пiд голову й заснув богатирським сном.