Марія (Український)

Куди ти йдеш така щаслива, – запитав вiн мене.

–Як би я хотiла нiкуди не йти. Побачитися з Емiгдiо, який при кожнiй зустрiчi скаржиться на мою непостiйнiсть у кожному тонi.

–Як несправедливо! -вигукнув вiн зi смiхом. Несправедливо?

–Над чим ти смiешся?

–Бiдолаха!

–Нi, нi: ти смiешся над чимось iншим.

У тому-то й рiч, – сказав вiн, взявши гребiнець з мого туалетного столика i пiдiйшовши до мене. Дозвольте менi зачесати вас, адже ви знаете, пане Констант, що одна з сестер вашого друга дуже гарна дiвчина.

Шкода, – продовжувала вона, розчiсуючи волосся своiми витонченими руками, – що майстер Ефраiм останнiм часом трохи зблiд, бо бугени не уявляють собi чоловiчоi краси без свiжого рум'янцю на щоках. Але якби сестра Емiгдiо знала про....

–Ти сьогоднi дуже балакучий.

–Так? І ти дуже весела. Подивiться в дзеркало i скажiть менi, якщо ви виглядаете погано.

–Що за вiзит! -вигукнула я, почувши голос Марii, яка кликала мою сестру.

–Дiйсно. Наскiльки краще було б прогулятися вершинами Бокерон-де-Амайме i насолоджуватися… чудовим i самотнiм краевидом, або йти горами, як поранена худоба, вiдганяючи комарiв, не зважаючи на те, що травень сповнений неприемних вiдчуттiв… Бiдолашна, це неможливо.

Тебе Марiя кличе, – перебила я.

–Я знаю, для чого це.

–Навiщо?

–Допомогти йому зробити те, чого вiн не повинен робити.

–Можеш сказати, який саме?

Вона чекае, що я принесу квiти на замiну цим, – сказала вона, вказуючи на квiти у вазi на моему столi, – i на ii мiсцi я б не ставила туди iншi.

–Якби ви тiльки знали…

–А якби ти знав…

Мiй батько, який дзвонив менi зi своеi кiмнати, перервав розмову, яка, якби продовжилася, могла б зiрвати те, що я намагався зробити пiсля останньоi розмови з матiр'ю.

Коли я увiйшов до кiмнати батька, вiн дивився на вiконце красивого кишенькового годинника i сказав:

–Це чудова рiч; вона, безсумнiвно, варта тих тридцяти фунтiв. Повернувшись одразу до мене, вiн додав:

–Це годинник, який я замовив у Лондонi, подивiться на нього.

Вiн набагато кращий, нiж той, яким ти користуешся, – зауважив я, оглядаючи його.

–Але мiй дуже точний, а твiй дуже маленький: ти повинен вiддати його однiй з дiвчат, а цей вiзьмеш собi.

Не залишивши менi часу подякувати, вiн додав:

–Ти йдеш до Емiгдiо? Скажи його батьковi, що я можу пiдготувати загороду для гiпопотамiв, щоб ми могли вiдгодовувати iх разом, але його худоба мае бути готова до п'ятнадцятого числа.