Марія (Український)

Гадаю, бiльше немае, – сказав вiн, пiдводячись на ноги i дивлячись на пiдлогу навколо себе, – я йду. Кава вже охолоне.

–Спробуй.

–Але не закiнчуй заряджати рушницю зараз...... Смачно, – додав вiн, торкнувшись чашки.

–Я вiдкладу пiстолет i вiзьму його, але не йди.

Я зайшов у свою кiмнату i вийшов знову.

–Там багато чого треба зробити.

О, так, – вiдповiв я, – готую десерти i гала-концерт на завтра, то ти вже йдеш?

Вiн зробив рух плечима, одночасно нахиливши голову набiк, що означало: як хочеш.

Я маю тобi щось пояснити, – сказав я, пiдходячи до неi. Хочеш почути?

–Хiба я не казав, що е речi, якi я не хотiв би чути? -вiдповiв вiн, брязкаючи поршнями всерединi коробки.

–Я думав, що те, що я…

–Те, що ти збираешся сказати, е правдою; те, у що ти вiриш.

–Що?

–Щоб я почув тебе, але не цього разу.

–Ти, мабуть, погано думав про мене останнiм часом!

Вона прочитала, не вiдповiдаючи менi, написи на касi.

–Тодi я нiчого тобi не скажу, але скажи менi, що ти думав.

–А в чому сенс?

–Ти хочеш сказати, що не дозволиш менi вибачитися i перед тобою?

–Я хотiв би знати, чому ти так вчинив, але боюся цього знати, бо я не дав тобi на це нiякоi причини, i я завжди думав, що у тебе е якась причина, про яку я не повинен знати...... Але оскiльки ти, здаеться, знову радiеш – я теж радiю.

–Я не заслуговую на те, щоб ти ставився до мене так, як ти ставишся до мене.

–Може, це я не заслуговую....

–Я був несправедливий до вас, i якщо ви дозволите, я б на колiнах просив вас пробачити мене.

Його довго прикритi очi засяяли всiею своею красою, i вiн вигукнув:

–О, нi, Боже! Я все забула… Ти добре чуеш? Все! Але за однiеi умови, – додав вiн пiсля короткоi паузи.

–Все, що захочеш.

–Якщо я зроблю або скажу щось, що тобi не сподобаеться, ти скажеш менi, i я бiльше нiколи цього не зроблю i не скажу. Хiба це не просто?

–А хiба я не повинен вимагати того ж вiд вас?

–Нi, бо я не можу тобi радити i не завжди знаю, чи те, що я вважаю найкращим, а крiм того, ти знаеш, що я збираюся тобi сказати, ще до того, як я тобi скажу.

–А ти впевнена, що будеш жити з переконанням, що я люблю тебе всiею душею? -Я вiдповiла тихим, зворушеним голосом.

–Так, так, – вiдповiв вiн дуже тихо i, майже торкнувшись рукою моiх губ, щоб я замовкла, зробив кiлька крокiв до вiтальнi.

–Що ти збираешся робити? -Я ж сказав.