Мацюсеві пригоди

– Знаю одне: закон вимагае, щоб пiсля смертi короля трон посiв його син.

– Але ж Мацюсь надто малий! – крикнули мiнiстри хором.

І, мабуть, виникла б страшенна сварка, якби саме тодi не вiдчинилися дверi й до залу не зайшов iноземний посол.

Може здатися дивним, що iноземний посол з’явився на нараду мiнiстрiв, коли дверi були замкненi на ключ. Проте маю сказати, що коли ходили кликати лiкаря, то забули замкнути дверi. Дехто навiть говорив потiм, що це була зрада: мiнiстр юстицii навмисне залишив дверi вiдiмкнутими, бо знав, що мае прийти посол.

– Доброго вечора! – привiтався посол. – Я прийшов вiд iменi мого короля й вимагаю, щоб королем став Мацюсь Перший. Якщо ви не згоднi, буде вiйна.

Прем’ер-мiнiстр (а вiн старший мiнiстр) дуже злякався, але вдав, що це його не турбуе. Вiн написав на аркушi паперу синiм олiвцем: «Гаразд, хай буде вiйна» – i подав цей папiрець iноземному пословi.

Той узяв аркушик, уклонився й сказав:

– Чудово, я напишу про це моему урядовi.

Саме тодi до залу зайшов лiкар, i всi мiнiстри почали його просити, щоб вiн урятував короля, бо може бути вiйна й нещастя, коли король помре.

– Я вже дав королю всi лiки, якi знаю. Поставив банки i бiльше нiчим не можу зарадити. Але варто покликати ще iнших лiкарiв.

Мiнiстри прислухалися до цiеi поради й надумали запросити славетних лiкарiв рятувати короля. Вони вислали по них усi королiвськi автомобiлi, а самi тим часом попросили у королiвського кухаря вечеряти, бо були дуже голоднi. Адже не знали вони, що нарада триватиме так довго, i тому не пообiдали вдома.

Кухар подав срiбнi тарiлки, налив у пляшки найкращого вина – вiн хотiв лишитися при дворi й пiсля смертi старого короля.

Отож мiнiстри iдять собi та п’ють, навiть стало iм весело, а в залi тим часом зiбралися лiкарi.

– Я гадаю, – мовив старий лiкар з бородою, – що королю слiд зробити операцiю.

– А я думаю, – сказав другий лiкар, – що королю варто покласти гарячий компрес i полоскати горло.

– І пити порошки, – додав славетний професор.

– Мабуть, краще краплi, – вихопився четвертий лiкар.

Кожний лiкар мав при собi товсту книгу й показував колегам, що в його книжцi зазначенi зовсiм iнакшi лiки проти такоi хвороби.

Уже було пiзно, i мiнiстрам страшенно хотiлося спати, але вони мали чекати, що скажуть лiкарi.

І такий нечуваний гамiр зчинився у королiвському палацi, що маленький престолонаступник, син короля Мацюсь, уже двiчi прокидався.

«Треба глянути, що там таке», – подумав Мацюсь.