Мацюсеві пригоди

Вiн устав з лiжка, хутенько одягнувся й вийшов у коридор.

Мацюсь затримався перед дверима iдальнi, але не для того, щоб пiдслуховувати, – просто в королiвському палацi клямки на дверях були так високо, що маленький Мацюсь не мiг сам вiдчинити дверi.

– Добре вино в короля! – кричав мiнiстр фiнансiв. – Вип’емо ще, панове! Якщо Мацюсь стане королем, воно все одно йому не потрiбне, бо дiтям не можна пити вина.

– І сигари не можна дiтям курити. Вiзьмiмо трохи сигар собi додому! – голосно кричав мiнiстр торгiвлi.

– А як буде вiйна, моi любi, ручуся вам, що вiд цього палацу нiчого не лишиться. Адже Мацюсь не захистить нас.

Мiнiстри почали смiятися й кричати:

– Випиймо за здоров’я нашого оборонця, великого короля Мацюся Першого!

Мацюсь не дуже розумiв, про що вони говорили, хоч знав, що татусь хворiе i мiнiстри часто збираються на наради. Але чому глузують з нього, Мацюся, чого називають його королем i що це за вiйна мае бути – цього вiн нiяк не мiг збагнути. Ще сонний i трохи наляканий, пiшов Мацюсь далi коридором i через дверi до залу засiдань почув iншу розмову:

– А я вам кажу, що король помре.

– Головою ручуся, що король не протягне й тижня…

Мацюсь не слухав бiльше. Прожогом кинувся вiн через коридор, через два великi королiвськi покоi i захеканий вбiг до батьковоi спальнi.

Король лежав на лiжку страшенно блiдий i тяжко дихав. А бiля нього сидiв той самий лiкар, який i Мацюся лiкував, коли Мацюсь нездужав.

– Тату, татусю! – скрикнув плачучи Мацюсь. – Я не хочу, щоб ти помер!

Король розплющив очi й сумно глянув на сина.

– І я не хочу вмирати, – сказав король тихо. – Не хочу тебе, синку, самого лишати на свiтi.

Лiкар посадовив Мацюся собi на колiна – бiльше вони вже нi про що не говорили.

А Мацюсь пригадав, що одного разу вiн уже сидiв отак бiля лiжка. Тодi батько держав його на колiнах, а на лiжку лежала матуся, така ж блiда, i так само важко дихала.

«Тато вмре, як i матуся вмерла», – подумав Мацюсь.

І страшний сум здавив йому груди, а разом з тим гнiв i образа на мiнiстрiв, якi зараз там глузують з нього, Мацюся, i з смертi його татка.

«Ось я iм оддячу, як стану королем!» – подумав Мацюсь.

Роздiл другий

Похорон короля вiдбувся дуже пишно. Лiхтарi були загорнутi в чорний креп. Дзвонили всi дзвони. Оркестр грав похоронний марш. Їхали гармати, йшло вiйсько. Спецiальнi поiзди навезли повнiсiнько квiтiв з теплих краiн.