Мацюсеві пригоди

Усi були страшенно засмученi. А газети писали, що весь народ оплакуе улюбленого короля.

Мацюсь сидiв сумний у своiй кiмнатi, бо хоч вiн i мав стати королем, однак утратив батька й тепер у нього не лишилося нiкого в усьому свiтi. Вiн згадував свою матiр; це вона кликала його Мацюсем. Хоч мама його називалася королевою, проте зовсiм не була гордовитою. Вона гралася з ним, складала кубики, розповiдала казки, показувала в книжках малюнки. З батьком Мацюсь бачився зрiдка, бо король часто виiздив до вiйська чи в гостi, приймав рiзних королiв або засiдав на нарадах.

Проте й король, бувало, вибирав для Мацюся вiльну хвилинку: пограеться з ним у кеглi, вирушить на прогулянку в довгi алеi королiвського саду – сам на конi, а Мацюсь верхи на понi. А тепер що буде? Завжди цей нудний iноземний вихователь, з таким виразом обличчя, наче вiн щойно випив склянку мiцного оцту. І взагалi, чи приемно бути королем? Певно, що нi. Якби справдi була вiйна, то можна було б принаймнi битися. Але що королю робити в мирний час?

Сумно ставало Мацюсевi й тодi, коли вiн сидiв самотнiй у своiй кiмнатi, й тодi, коли через грати королiвського саду дивився на веселi забави дiтей королiвськоi служби.

Вiн бачив, як семеро хлопчакiв гралися в солдатiв. І завжди вiв iх в атаку, муштрував i командував ними невисокий, дуже веселий хлопчисько на iм’я Фелек. Так його звали приятелi.

Багато разiв Мацюсь хотiв покликати Фелека i хоча б через грати трохи поговорити з ним, але не був певний, чи це можна й зручно робити, та й не знав, що сказати й як розпочати ту розмову.

Тим часом по всiх вулицях було розклеено величезнi об’яви про те, що Мацюсь став королем, що вiн вiтае своiх пiдданих, що мiнiстри лишаються тi ж самi й допомагатимуть молодому королю в його роботi. В усiх магазинах були виставленi фотографii Мацюся. Мацюсь верхи на понi. Мацюсь у матроському вбраннi. Мацюсь у вiйськовому мундирi. Мацюсь пiд час огляду вiйськ. У кiнотеатрах теж показували Мацюся. В усiх iлюстрованих журналах, вiтчизняних i закордонних – скрiзь був Мацюсь.

І треба сказати вiдверто: любили Мацюся всi. Дорослi жалiли, що такий малюк втратив батькiв. Хлопцi радiли, що знайшовся серед них хоч один, якого всi мусять слухатися, перед яким навiть генерали повиннi стояти струнко, а солдати – брати «на караул». Дiвчаткам просто подобався маленький король на зграбному кониковi. Та найбiльше любили Мацюся сироти.

Коли ще була жива королева, вона завжди на свято посилала в будинки сирiт цукерки.