Мацюсеві пригоди

– Звiсно, тодi ти був королiвською високiстю, престолонаступником, а тато твiй був королiвською величнiстю – королем, але тепер…

– Тепер у стократ гiрше. Цих мiнiстрiв цiла купа.

– Вiйськовi чи цивiльнi?

– Лише один вiйськовий – то вiйськовий мiнiстр.

– А iншi цивiльнi?

– Я не знаю, що таке цивiльнi.

– Цивiльнi – це такi, що не носять мундирiв i шабель.

– Ну, так, цивiльнi.

Фелек кинув у рот повну пригорщу малини й глибоко замислився. Пiсля того нерiшуче й спроквола запитав:

– У королiвському саду е вишнi?

Мацюся здивувало таке запитання, але, вiдчуваючи до Фелека велике довiр’я, вiн сказав, що е й вишнi, й грушi, i обiцяв крiзь грати передавати iх Фелековi, скiльки той забажае.

– Отже, часто бачитися нам не випадае, бо нас можуть вистежити. Вдаватимемо, що ми незнайомi. Будемо листуватися. Листи кластимемо на огорожi (поруч з листом можуть лежати вишнi). Коли цю таемну кореспонденцiю буде покладено, ваша королiвська величнiсть свисне, i я все заберу.

– А коли в тебе буде готова вiдповiдь, ти свиснеш, – зрадiв Мацюсь.

– Королю не свистять, – рiшуче вiдказав Фелек, – я мушу подати сигнал iнакше – стану вiддалiк i куватиму зозулею.

– Гаразд, – згодився Мацюсь. – А коли ти знову прийдеш?

Фелек довго щось обмiрковував i нарештi вiдповiв:

– Я не можу приходити сюди без дозволу. Мiй батько взводний, i в нього дуже добрий зiр. Батько не дозволив менi навiть пiдходити до огорожi королiвського саду i багато разiв попереджав: «Дивись, Фелеку, щоб тобi нiколи не спало на думку лiзти по вишнi в королiвський сад.

Мацюсь знiтився. Це було б жахливо. З такими труднощами знайшов вiн друга, i от, з його, Мацюсевоi, вини з цього друга можуть здерти шкуру! Нi, справдi, це вже надто велика небезпека.

– Ну, а як же ти тепер повернешся додому? – спитав стурбований Мацюсь.

– Хай ваша величнiсть залишить мене, а я вже якось дам собi раду.

Мацюсь визнав цi слова слушними й вийшов з малинника. І саме вчасно, бо iноземний вихователь, занепокоений вiдсутнiстю короля, пильно розшукував його в королiвському саду.

Мацюсь i Фелек дiяли тепер спiльно, хоч iх i роз’еднували грати.