Мацюсеві пригоди

Мацюсь знав придворний етикет, розумiв, що королю не можна капризувати, впиратися й сердитись, а тим паче в таку хвилину вiн не хотiв хоч би чим принизити королiвську гiднiсть. Тiльки брови його були насупленi й чоло наморщене. І коли пiд час уроку вiн глянув у дзеркало, йому спало на думку: «У мене вигляд майже такий, як у короля Генрiха Запального».

Чекав Мацюсь години аудiенцii. Та коли церемонiймейстер оголосив, що аудiенцiю вiдкладено, Мацюсь, спокiйний, проте дуже блiдий, рiшуче сказав:

– Я вимагаю, щоб негайно покликали в тронний зал вiйськового мiнiстра.

Слово «вiйськового» Мацюсь вимовив з таким притиском, що церемонiймейстер одразу ж зрозумiв – Мацюсь уже знае все.

– Вiйськовий мiнiстр на засiданнi.

– Тодi й я буду на засiданнi, – вiдповiв король Мацюсь i рушив у бiк сесiйного залу.

– Ваша королiвська величнiсть, звольте хоч хвилинку зачекати. Ваша королiвська величнiсть, звольте зглянутись на мене. Цього робити не можна. Я вiдповiдаю за все. – І старий голосно заплакав.

Мацюсевi стало шкода старого, який справдi знав досконало, що король може робити, а чого йому робити не личить.

Не раз довгими вечорами сидiли вони з старим перед камiном, i Мацюсь залюбки слухав цiкавi оповiдi церемонiймейстера про короля-батька й королеву-матiр, про придворний етикет, iноземнi бали, параднi вистави в театрах та вiйськовi маневри, в яких брав участь король.

Мацюсеве сумлiння було не зовсiм чисте. Оте листування з сином взводного вiн вважав великою своею провиною, а таемне викрадення вишень та малини для Фелека гнiтило Мацюся найдужче.

Звiсно, сад належав йому, звiсно, ягоди вiн рвав не для себе, а для подарунка, одначе робив це потай, i хтозна, чи не заплямував вiн цим лицарську честь своiх великих предкiв.

Зрештою, в Мацюся було добре серце: сльози старого зворушили його. І можливо, Мацюсь знов зробив би помилку, зрадивши свое хвилювання, проте вiн своечасно схаменувся i, ще дужче наморщивши лоба, холодно мовив:

– Я жду десять хвилин.

Церемонiймейстер вибiг.

Завирувало в королiвському палацi!

– Звiдки Мацюсь дiзнався? – горлав роздратований мiнiстр внутрiшнiх справ.

– Що цей шмаркач надумав робити?! – збуджено крикнув прем’ер-мiнiстр.

Але мiнiстр юстицii закликав його до порядку:

– Пане прем’ер-мiнiстре, закон забороняе на офiцiйних засiданнях так брутально обзивати короля. Приватно ви можете говорити, що забажаете, а наша нарада е офiцiйною. Пановi прем’ер-мiнiстру вiльно лише так думати, але не говорити.