Мацюсеві пригоди

«З ким би порадитись у таку важку хвилину? – Мацюсь вiдчував, що на ньому лежить велика вiдповiдальнiсть, але виходу не бачив. – Що робити?»

[Раптом пригадалось Мацюсевi, що будь-яку серйозну справу слiд починати молитвою. Так навчила колись його мила матуся. Король Мацюсь рiшуче пройшов у глиб парку, де його нiхто не бачив, i звернувся до Бога з палкою молитвою.

– Я маленький хлопчик, – промовляв Мацюсь, – без Твоеi, Боже, помочi, не дам собi ради. З Твоеi волi отримав я королiвську корону, то пiдтримай мене зараз, коли я вскочив у таку халепу.

Наполегливо молив Мацюсь Бога про допомогу, i гарячi сльози збiгали по його щоках. Перед Господом Богом навiть королям не соромно плакати.

Отож плакав король Мацюсь i молився, аж доки заснув, спершись на березовий пеньок.]

І приснилося Мацюсевi, що батько його сидить на тронi, а перед ним стоять, виструнчившись, усi мiнiстри. Раптом великий годинник тронного залу – востанне накручений чотириста рокiв тому – задзвонив, наче церковний дзвiн.

До зали зайшов церемонiймейстер, а за ним двадцятеро лакеiв внесли золоту труну. Тодi король-батько зiйшов з трону i лiг у ту труну, а церемонiймейстер зняв корону з голови батька i одягнув ii на Мацюсеву голову. Мацюсь хотiв сiсти на трон, коли бачить – там знову сидить його батько, але вже без корони i якийсь дивний, нiби тiнь. І сказав йому батько:

– Мацюсю, церемонiймейстер вiддав тобi мою корону, а я тобi даю свiй розум.

І тiнь короля взяла в руки власну голову.

В Мацюся аж серце завмерло, що ж тепер буде!

Але хтось шарпнув Мацюся, i вiн прокинувся.

– Ваша величносте, скоро четверта година.

Пiдвiвся Мацюсь з трави, на якiй щойно спав, i вiдчув себе якось приемнiше, нiж тодi, коли вставав з лiжка. Не знав вiн, що згодом не одну нiч проведе так просто неба на травi, що надовго розпрощаеться зi своею королiвською постiллю.

І так само, як Мацюсевi й снилося, церемонiймейстер подав йому корону. А рiвно о четвертiй в залi засiдань задзвонив у дзвiночок король Мацюсь i сказав:

– Панове, починаемо дебати.

– Прошу слова, – озвався прем’ер-мiнiстр.

І почав довжелезну промову про те, що не може бiльше працювати, що жаль йому залишати короля самого в таку тяжку хвилину, але вiн змушений подати у вiдставку, бо давно хворiе.

Те ж саме сказали чотири iнших мiнiстри.

Мацюсь анiтрiшечки не злякався, лише вiдказав:

– Все це дуже добре, але зараз вiйна й немае часу на хвороби та втому.