Мацюсеві пригоди

Ми змушенi повернути вашiй королiвськiй величностi одержанi ордени, бо нам не випадае носити ордени держави, з якою нашi уряди ведуть вiйну.

Церемонiймейстер прийняв од них ордени.

– Дякуемо вашiй королiвськiй величностi за гостиннiсть у вашiй чудовiй столицi, звiдки ми виносимо найприемнiшi спогади. Ми не маемо сумнiву, що це маленьке непорозумiння незабаром закiнчиться i давня щира дружба знову об’еднае нашi уряди.

Мацюсь пiдвiвся i спокiйним голосом вiдказав:

– Скажiть вашим урядам, що я радий, що спалахнула вiйна.

Ми постараемося якнайшвидше вас перемогти – а умови миру запропонуемо м’якi. Так чинили моi предки.

Один з послiв ледь посмiхнувся, низько вклонився, церемонiймейстер тричi стукнув об пiдлогу срiбною палицею i виголосив:

– Аудiенцiю закiнчено.

Промова короля Мацюся, надрукована в усiх газетах, викликала захват. Перед королiвським палацом зiбрався величезний натовп. Вiтальним вигукам не було кiнця. Так минуло три днi. А король Мацюсь даремно ждав, коли, нарештi, його покличуть.

Не для того ж iснуе вiйна, щоб королi вчили граматику, писали диктанти й розв’язували арифметичнi задачки.

Страшенно зажурений ходив Мацюсь по саду, коли почув знайоме кування зозулi. Хвилина – i в його руцi дорогоцiнний лист вiд Фелека.

«Їду на фронт. Батько напився, як i обiцяв, але замiсть лягти спати, почав лаштуватися в дорогу. Вiн не знайшов баклажки, складаного ножа й патронташа. Подумав, що це моi витiвки, й здорово мене вiдлупцював.

Сьогоднi або завтра вночi втечу з дому. Був на залiзницi. Солдати обiцяли взяти мене з собою. Може, ваша королiвська величнiсть захоче дати менi якесь доручення, то я чекатиму о сьомiй годинi. Не завадила б менi в дорозi ковбаса, краще копчена, пляшка горiлки й трохи тютюну».

Прикро, коли король змушений нишком, мов злодiй, скрадатися з палацу. А ще гiрше, коли такiй подорожi передуе екскурсiя до iдальнi, де одночасно зникае пляшка коньяку, ковбаса й великий шматок лосося.

«Вiйна, – думав Мацюсь. – Адже на вiйнi можна навiть убивати».

Мацюсь був дуже сумний, а Фелек сяяв.

– Коньяк ще краще за горiлку. Нiчого, що нема тютюну, – Фелек насушив собi листя, а далi одержуватиме звичайну солдатську порцiю. – Не пропадемо. Шкода тiльки, що головнокомандуючий – тюхтiй.

– Як це тюхтiй?.. Хто такий?

Мацюсевi кров ударила в голову. Знову його обдурили мiнiстри.