Мацюсеві пригоди

– Ти не взяв пальта? – спитав вiн.

– Нi, мое пальто висить у королiвському гардеробi.

– І рюкзака не взяв? Ну, знаеш, так вирядитись на вiйну може тiльки розтелепа, – вихопилось у Фелека.

– Або герой, – вiдказав ображений Мацюсь.

Фелек прикусив язика: адже Мацюсь, що не кажи, – король. Однак його сердило, що саме зараз дощить, що кудись запропали знайомi солдати, якi обiцяли сховати хлопця в своему вагонi, що, зрештою, взяв вiн iз собою Мацюся, не попередивши його, якi речi треба брати в дорогу.

Хай батько вiдлупцював Фелека, зате в нього е баклажка, складаний нiж i ремiнь, без якого жодна тямуща людина не пiде на вiйну. А Мацюсь – о жах! – в лакованих черевичках i в зеленiй краватцi. До того ж ця краватка, будь-як пов’язана в хапанинi й тепер забруднена, надавала Мацюсевому обличчю такого жалюгiдного вигляду, що Фелек засмiявся б, коли б не тривожнi думки, якi, можливо, запiзно обсiли йому голову.

– Фелеку, Фелеку! – раптово долинуло здалеку.

До них прямував височезний парубiйко, теж доброволець, але вже в шинелi – справжнiй солдат.

– Я чекав тебе тут. Нашi вже на вокзалi, через годину посадка. Скорiше!

«Ще скорiше!» – подумав король Мацюсь.

– А це що за ляля з тобою? – спитав здоровань, показуючи на Мацюся.

– Та, бачиш, я потiм тобi скажу. Це довга iсторiя, треба було його взяти.

– Щось я сумнiваюсь. Якби не я, тебе самого б не взяли. А ти ще й з цуценям.

– Не розпускай губи, – сердито вiдказав Фелек. – Завдяки йому в мене е цiла пляшка коньяку, – додав вiн пошепки, щоб не почув Мацюсь.

– Дай покуштувати.

– Це я ще подумаю.

Довго йшли мовчки трое добровольцiв. Найстарший був сердитий, що Фелек його не послухав, Фелек – заклопотаний, що вскочив у таку халепу, а Мацюсь – ображений, такий смертельно ображений, що, коли б не змушений був мовчати, вiдповiв би цьому негiднику так, як вiдповiдають на образу королi.

– Слухай, Фелеку, – раптом зупинився провожатий, – якщо ти не вiддаси менi коньяк, то йди сам.

Я тобi влаштував мiсце, i ти обiцяв слухатись. Що ж буде далi, коли ти вже зараз починаеш комизитись.

Виникла сварка, i, можливо, дiйшло б до бiйки, та раптом вибухнув ящик з ракетами, мабуть, хтось його пiдпалив. Понесли з переляку двое артилерiйських коней. Зчинилося сум’яття, чийсь зойк рiзонув повiтря, ще мить метушнi – i iхнiй провожатий з розбитою ногою лежить у калюжi кровi.

Фелек i Мацюсь розгубилися.