Мацюсеві пригоди

Що робити? Вони були, звiсно, готовi на смерть, на рани й кров, але – в бою, у полi, i… трохи згодом.

– Чого це тут дiти вештаються, що це за порядок? – гримнув хтось, певно, лiкар, вiдштовхуючи iх убiк. – Так я й знав: доброволець. Сидiти б тобi дома, соску ссати, шмаркач, – бубонiв вiн, розрiзаючи холошу пораненого ножицями, вийнятими з рюкзака.

– Томеку, тiкаймо! – крикнув нараз Фелек, помiтивши здалеку двох польових полiцаiв, що крокували бiля ношей, на якi санiтари мали покласти нещасного добровольця.

– Ми кинемо його? – спитав несмiло Мацюсь.

– А що ж? Заберуть у шпиталь. Вже йому не воювати.

Хлопцi сховалися в тiнi намету. За хвилину те мiсце, де лежав iхнiй приятель, знелюднiло, лишилися тiльки чобiт, шинеля, яку скинули санiтари, кладучи пораненого на ношi, та ще кров, змiшана з багном.

– Шинеля згодиться, – сказав Фелек. – Вiддам, коли одужае, – додав вiн на свое виправдання. – Ходiм на вокзал, i так уже згаяли десять хвилин.

У загонi саме робили переклик, коли Фелек i Мацюсь насилу протовпились на перон.

– Не розходитись! – наказав молодий поручик. – Зараз я повернусь.

Фелек розказав солдатам про нещастя з добровольцем i не без тривоги представив iм Мацюся.

– А що поручик скаже? – стурбувався Мацюсь.

– Поручик викине тебе з вагона на першiй же станцii. Про цього хлопця сказали, i то вiн кривився.

– Гей, вояко, скiльки тобi рокiв?

– Десять.

– Нiчого не вийде. Хоче – хай лiзе у вагон, але однак поручик його викине. Ще й нам перепаде на горiхи.

– Якщо мене поручик викине з вагона, я пiшки пiду, – крикнув обурений Мацюсь.

Його давили сльози. Вiн, король, якому слiд виiжджати з своеi столицi на бiлому конi на чолi вiйська, пiд вигуки жителiв, що засипають його квiтами з вiкон, – тепер тiкае крадькома, наче злодiй, бо хоче виконати свiй священний обов’язок i захистити державу та пiдвладних, – а його ще й ображають…

Коньяк i лосось швидко прояснили обличчя солдатiв.

– Королiвський коньяк, королiвський лосось, – хвалили вони.

Не без радостi дивився Мацюсь, як солдати допивали коньяк його вихователя.

– Ну, братику, перехили й ти чарчину; подивимось, чи вмiеш воювати.

Нарештi Мацюсь п’е те, що завжди пили королi.

– Геть риб’ячий жир! – вигукнув вiн.

– Хе-хе, та ти революцiонер, – озвався молодий капрал. – Не задоволений режимом? Чи не режимом короля Мацюся? Будь обережний, синку. За одне таке «геть» можна дiстати кулю в лоб.

– Режим короля Мацюся не суворий, – живо заперечив Мацюсь.