Мацюсеві пригоди

Мацюсь згадав iсторiю нещасного королiвського лакея й подумав: «Цiкаво, який вигляд у паразита, що так розгнiвив тодi короля?» Але довго роздумувати не було часу, бо капрал зненацька гукнув:

– Ховайтеся, поручик iде!

Фелека й Мацюся штовхнули в куток вагона й накрили шинелями.

Згодом перевiрили iхнiй одяг, i з’ясувалося, що й тому й тому чогось бракуе. Але у вагонi був один солдат-кравець, закоханий у свое ремесло, який знiчев’я заходився перешивати для добровольцiв солдатську форму. Гiрше було з чобiтьми.

– Слухайте, хлопцi, ви справдi думаете воювати?

– Для того ж i iдемо.

– Воно то так, але походи дуже важкi. Чоботи для солдата – це перша рiч пiсля карабiна. Доки ноги здоровi, ти воiн, а як натер iх – калiка. Пропав. Нi за цапову душу.

Так собi перемовляючись, солдати iхали далi. Зупинки були тривалi. То iх затримували на станцiях по годинi або й бiльше, то заганяли на запасну колiю, щоб пропустити важливiшi ещелони, то знову повертали на попереднi станцii, то затримували за кiлька верст вiд вокзалу, бо шлях був забитий.

Солдати спiвали, в сусiдньому вагонi хтось грав на гармошцi. На привалах навiть танцювали. Проте для Мацюся й Фелека час тягнувся особливо довго – адже iх не випускали з вагона.

– Не виходьте, поручик побачить.

Мацюсь вiдчував таку втому, наче пережив не один, а п’ять великих боiв. Хотiв заснути i не мiг: свербiло тiло; хотiв вийти – не можна; а в вагонi було страх як душно.

– А знаете, чого ми так довго стоiмо? – прийшов з новиною один солдат, веселий, жвавий, який весь час десь крутився й щоразу з’являвся iз свiжими звiстками.

– Ну, чого? Мабуть, ворог висадив мiст у повiтря або колiю ушкоджено?

– Нi, нашi добре стережуть мости.

– Тодi вугiлля бракуе, бо на залiзницi не передбачали запасiв для стiлькох поiздiв.

– Може, який шпигун зiпсував паровоз?

– Нi, не тому. Весь транспорт затримано через те, що буде проiжджати королiвський поiзд.

– А хто ж, хай йому чорт, буде в ньому iхати? Чи не король Мацюсь?

– Його ще там бракувало!

– Бракувало чи не бракувало, а вiн король – i край.

– Королi тепер на вiйну не iздять.

– Іншi, можливо, не iздять, а Мацюсь мiг би поiхати, – втрутився раптом Мацюсь, хоч Фелек i смикав його за хламиду.

– Всi королi однаковi. Ранiше, може, було iнакше.

– Хiба ми знаемо, як було ранiше? Може, королi так само лежали пiд периною, як i тепер. А люди не пам’ятають, то й брешуть.