Мацюсеві пригоди

За цей час вiн бачив i чув чимало цiкавого, однак справжньоi вiйни ще не знав. Який жаль, що iхнiй ещелон запiзнився!

В мiстi стояли лише одну нiч, а другого дня рушили далi.

– Зупинитися й копати!

Мацюсь зовсiм не знав сучасноi вiйни. Вiн гадав, що вiйсько тiльки б’еться, вiдбирае коней i просуваеться все далi й далi, пiдминаючи ворога. А те, що солдати копають рови, вбивають перед цими ровами кiлки з колючим дротом i сидять у них цiлими тижнями, Мацюсевi навiть i не снилося. Не дуже охоче взявся вiн до роботи.

Битися – то королiвське дiло, але копати – кожний може зробити це лiпше за нього. Проте майже щогодини надходить наказ за наказом – треба поспiшати, бо ворог наближаеться. Вже навiть чути здалеку гарматнi пострiли. Аж тут примчав на автомобiлi полковник саперiв: репетуе, стиснувши кулаки, погрожуе розстрiляти тих, хто погано копае.

– Завтра бiй, а вони нiчого не роблять!.. А тi двое чого тут? – крикнув вiн зi злiстю. – Що це за Валигора та Вирвидуб?

Весь гнiв полковника мiг спрямуватися на двох добровольцiв, та, на iхне щастя, над головами почулося гурчання лiтака.

Полковник глянув у бiнокль на небо, квапливо обернувся, сiв у машину й чимдуж майнув геть. А тут бух-бух-бух, одна за одною впали три бомби. Щоправда, нiкого не поранило, але всi поховалися в окопи, де було безпечнiше.

Бомби i гарматнi набоi так влаштованi, що всерединi них маса куль i шматкiв металу. Тому, коли розриваеться ладунок, усе те смертельне знаряддя розсiюеться навсiбiч, ранячи i забиваючи. А хто сховався на днi рову, тому воно пролiтае над головою.

Якщо тiльки ладунок не впаде у рiв. Але таке трапляеться рiдше, бо гармати стрiляють з вiдстанi зо три кiлометри, i з такоi вiддалi складно поцiлити акурат у траншею.

Тi три бомби багато чого навчили Мацюся. Вiн уже не дувся й не бунтував, а мовчки взяв лопату й працював доти, доки його стомленi руки самi не опустилися, i вiн, мов колода, впав, пiдкошений важким сном, на самiсiньке дно окопу. Солдати не будили його, хоч самi працювали цiлу нiч при свiтлi ракет.

А на свiтанку покотилася на них перша атака ворога.

З’явились чотири ворожих вершники. Це були розвiдники, якi мали виявити, де засiла королiвська армiя, щоб попередити свое вiйсько. По вершниках почали стрiляти, один упав з коня, певно, вбитий, а трое втекли.

– Зараз буде бiй! – кричав поручик. – Лежати в окопах, виставити лише карабiни й ждати! – лунав його наказ.

Справдi, незабаром з’явилося вороже вiйсько. З обох бокiв почалася стрiлянина.