Мацюсеві пригоди

Лежить Мацюсь на лiжку – перший раз за чотири мiсяцi. О, яка насолода! Матрац, подушка, ковдра, бiле простирадло, полотняний рушник, бiлий столик край лiжка, кварта, тарiлка, ложка, трохи схожа на тi, якими вiн iв у королiвському палацi. Рана загоюеться швидко, сестри й лiкарi дуже люб’язнi, i Мацюсь почував би себе чудово, якби не одна страшна небезпека.

– Дивiться, який вiн схожий на короля Мацюся, – сказала якось полковникова дружина.

– Справдi, й менi лице його здалося знайомим, але я зразу не здогадався.

І надумали сфотографувати Мацюся для газети.

– Нiзащо в свiтi!

Даремно йому розтлумачували, що, можливо, король Мацюсь надiшле йому медаль, коли, переглядаючи свiтлини, побачить такого маленького солдата.

– Дурненький, вишлеш батьковi свою фотографiю, ото вiн зрадiе!

– Нi, нi!

Хай iм грець, тим фотографiям. Мацюсь не на жарт перелякався: а раптом пiзнають, здогадаються!..

– Дайте йому спокiй, раз не хоче. А може, так воно й краще. А раптом король Мацюсь iще образиться, стане йому неприемно, що в той час, як вiн роз’iжджае по столицi на автомобiлi, його ровесники дiстають рани.

«Що це, в бiса, за Мацюсь, про якого всi так говорять? – Мацюсь подумав «в бiса», бо давно вже забув етикет i навчився солдатськоi говiрки. – Як добре, що я втiк на фронт».

Мацюся не хотiли виписувати з шпиталю, навiть упрошували, щоб залишився. Доводили, що й тут для нього знайдеться дiло: подавати пораненим чай, допомагати на кухнi. Але Мацюсь обурився. Нi, нi за якi грошi! Хай отой розмальований Мацюсь роздае подарунки в столичних шпиталях i ходить на похорони офiцерiв, а вiн – справжнiй король Мацюсь – знову пiде в окопи.

І повернувся у свiй загiн.

Роздiл одинадцятий

– Де Фелек?

– Немае Фелека.

Фелековi надокучила служба в окопах. Вiн був жвавий хлопчина й анi хвилини не мiг всидiти на мiсцi. А тут сиди цiлими тижнями в окопах i голови не вистромлюй, бо зараз же вистрелять. Ще й поручик гнiваеться.

– Сховаеш ти свою дурну голову чи нi? – кричить поручик.

Раз-другий нагримав поручик, а третього разу посадив Фелека на три днi до холодноi на хлiб i воду.

А сталося це так.

У ворожих окопах змiнився загiн. Старий пiшов на вiдпочинок, а новий вночi зайняв його мiсце. Вiддаль мiж ворожими окопами й окопами Фелекового загону була така мала, що солдати обох сторiн могли навiть перемовлятися.