Мацюсеві пригоди

І от вони почали ображати один одного.

– Ваш король шмаркатий! – кричать з ворожого окопу.

– А ваш – недолугий дiд!

– Самi ви дiди! Чоботи у вас дiрявi.

– А ви – голоднi пельки, бурду п’ете замiсть кави.

– А ти ходи, покуштуй.

– Як вiзьмемо вашого полоненого, то вiн такий голодний, наче вовк.

– А вашi обiдранi та й голоднi.

– А ви вiд нас тiкали, мов зайцi.

– Зате згодом ми вам всипали.

– Ви й стрiляти не вмiете. Вашi кулi летять просто на горобцiв.

– А ви хiба вмiете?

– Звiсно, що вмiемо.

Розгнiвався Фелек вискочив з окопу, повернувся до ворогiв спиною, нагнувся, пiдiбрав шинелю й крикнув:

– Ану, стрiляйте!

Гахнули чотири пострiли, та кулi не влучили.

– Ех ви, стрiльцi!

Солдати реготалися, але поручик страшенно розлютився й посадив Фелека до холодноi. Це була яма, викопана глибоко пiд землею i обкладена дошками. Треба вам сказати, що солдати понаносили iз зруйнованих будiвель дощок i змайстрували в окопах стiни, пiдлогу та навiть навiси, щоб iх не мочив дощ i не заливала багнюка.

Лише два днi просидiв Фелек у дерев’янiй клiтцi пiд землею, а далi поручик пробачив йому. Проте й цього було Фелековi досить.

– Не хочу я служити в пiхотi.

– А куди ж ти пiдеш?

– На лiтак.

У Мацюсевому королiвствi на той час бракувало бензину. А без бензину важко перевозити великi вантажi. Тому-то надiйшов тодi наказ, щоб на лiтаки брали тiльки легких солдатiв.

[– Може ти пiдеш, сарделько, – кпили вояки з одного гладуна.

Надумали тодi послати Фелека – хто ж може бути легший за дванадцятирiчного хлопчака? Пiлот керуватиме лiтаком, а Фелек кидатиме бомби.

Мацюсь трохи засмутився, а трохи навiть зрадiв, що, коли повернувся з шпиталю, не застав Фелека. Адже тiльки Фелек знав, що Мацюсь – король. Правда, Мацюсь сам просив, щоб Фелек називав його Томеком. Та що не кажiть, а це не зовсiм добре, коли Фелек мае Мацюся за рiвню. І якби ще за рiвню, а тож нi! Мацюсь молодший, i Фелек просто гордуе ним.

– Йому не давайте, вiн iще малий.

Мацюсь не любив нi спиртного, нi тютюну, але волiв би сам сказати поважно, мовляв, дякую, нi, а не щоб Фелек за нього вирiшував.]

Коли ночами солдати йшли в розвiдку, Фелек завжди влаштовував так, що тiльки його брали з собою.

– Не берiть Томека – чим вiн вам допоможе?

Розвiдка була небезпечною i важкою.