Мацюсеві пригоди

Треба було тихо повзти на животi до дротяних загороджень, перерiзати iх ножицями або шукати ворожих вартових. Інодi треба було пролежати тихо цiлу годину, бо варто лише ворогам почути пiдозрiле шурхотiння в своему таборi, як вони вiдразу ж пускали ракети й стрiляли по смiливцях. Солдати жалiли Мацюся, оскiльки вiн був молодший та тендiтнiший, i найчастiше брали Фелека. А Мацюсевi було прикро.

Залишившись без Фелека, Мацюсь виконував тепер в загонi важливi доручення: носив вартовим патрони, пролiзав пiд дротом у ворожi окопи, а двiчi навiть пробрався, переодягнений, на iхню сторону.

Переодягнувся якось Мацюсь у пастушка, перелiз через дрiт, пройшов версти зо двi, сiв перед зруйнованою хатою i вдае, що плаче.

– Чого плачеш? – помiтив його якийсь солдат.

– Як же менi не плакати, коли хату нашу спалили i мати кудись пiшли, а куди саме – не знаю.

Привели Мацюся в штаб, напоiли кавою. Нiяково стало Мацюсевi: от добрi люди його нагодували, ще й старий каптан дали, бо, переодягнений у лахмiття, хлопчина тремтiв од холоду.

Вони добрi люди, а вiн, Мацюсь, iх обдурюе – прийшов шпигувати.

І Мацюсь вирiшив, що коли так, то вiн нiчого не розповiсть своiм. Хай кажуть, що вiн дурний, що нiчого не знае, i хай нiколи бiльше не посилають його в розвiдку. Вiн не хоче бути шпигуном. Але тут Мацюся покликали до штабного офiцера.

– Як тебе звуть, небораче?

– Мене звуть Томек.

– Так от слухай, Томеку. Можеш лишатися у вiйську, якщо хочеш, доки твоя мама не повернеться. Матимеш одяг, солдатський казанок, борщ i грошi.

Але тобi доведеться прокрастися до них i вивiдати, де у них арсенал.

– Що таке арсенал? – вдав Мацюсь, нiби не знае.

І йому показали, де зберiгаються снаряди, бомби й гранати, порох i патрони.

– Тепер знаеш?

– Знаю.

– Ну, тодi пiдеш, подивишся, де все це у них сховано, а потiм повернешся й розповiси нам.

– Гаразд, – погодився Мацюсь.

Офiцер був задоволений, що йому так легко вдалося вмовити хлопця. Навiть дав Мацюсевi цiлу плитку шоколаду.

«Оце так? – подумав з полегшенням Мацюсь.

 – Коли вже я маю бути розвiдником, то на користь своiх».

Мацюся провели до окопiв i вирядили в дорогу. А щоб не було чути, що вiн iде, пострiляли трохи в повiтря.

Повертаеться Мацюсь задоволений, гризе шоколад, то крадеться карачки, то повзе на животi. Раптом – бац-бац – своi стрiляють по ньому. Могли навiть убити його, бо помiтили, що хтось пiдкрадаеться, а хто саме, не знали.

– Пустити три ракети! – вигукнув поручик.