Мацюсеві пригоди

– Оце несподiванка! Чудово! Солдати по всьому фронту дiзнаються ще цiеi ж ночi, що король Мацюсь живий, перебувае серед них i сам поведе iх у наступ. Страшенно зрадiють хлопцi i битимуться, мов тигри.

Тiеi ж хвилини задеренчали телефони i зацокали телеграфи, звiстки полетiли в штаби фронтiв i в столицю. Вночi вийшли екстренi випуски всiх газет. Два звернення написав Мацюсь: одне – до солдатiв, друге – до народу. [Починати революцiю нiхто вже не мав охоти; тiльки пiдлiтки влаштували котячi концерти перед палацом прем’ер-мiнiстра.

]

Негайно зiбралася рада мiнiстрiв i оголосила свое звернення до народу, в якому говорилося, що все з лялькою це було влаштовано навмисне, аби ошукати ворога.

У вiйськах був такий запал, що солдати не могли дочекатися ранку й щомитi запитували, котра година. І, нарештi, рушили в наступ.

Проти Мацюся воювали три королi. Одного було розбито вщент i взято в полон, другого так поскубано, що ранiше нiж за три мiсяцi вiн не змiг би знову воювати, оскiльки в нього було захоплено майже всi гармати й взято в полон понад половину вiйська.

Лишався тiльки один ворог, який досi стояв у резервi.

Коли бiй скiнчився, знову було скликано нараду. На цiй нарадi були присутнi головнокомандуючий i старший мiнiстр, який встиг приiхати з столицi екстреним поiздом.

– Переслiдувати ворога чи нi?

– Переслiдувати! – вигукнув командуючий вiйськами. – Якщо ми впоралися з двома, то тим наче розiб’емо цього одного.

– А я кажу: нi! – заперечив вiйськовий мiнiстр. – Ми вже мали раз науку, коли надто далеко пiшли за ворогом.

– То була iнша справа, – перебив його головнокомандуючий.

Всi чекали, що скаже Мацюсь. А йому страшенно хотiлося хоч трохи попереслiдувати ворога. Адже переслiдуе завжди кавалерiя, а Мацюсь у цiй вiйнi нi разу ще не iздив верхи. Вiн стiльки наслухався, як королi перемагали ворогiв, сидячи на конi, а тут самому довелося лише повзти на животi та сидiти, зiщулившись, в окопах. Хоч би трохи погасати на справжньому конi!

Проте Мацюсь пам’ятав початок вiйни.

Зайшли вони надто далеко i мало не програли вiйну. Пам’ятав вiн i те, що про головнокомандуючого говорили як про недотепу. Не мiг Мацюсь забути i про свою обiцянку послам перемогти iхнiх королiв якнайшвидше й поставити м’якi умови миру.

Довго думав Мацюсь, i всi мовчки чекали.

– Де наш вiнценосний бранець? – раптом запитав вiн.

– Вiн тут, недалеко.

– Приведiть його.

Ввели закутого в кайдани ворожого короля.

– Зняти кайдани! – крикнув Мацюсь.