Мацюсеві пригоди

Наказ було виконано миттю, варта стала ближче до полоненого, щоб той не втiк.

– Переможений королю, – мовив Мацюсь, – я знаю, що таке неволя. Дарую тобi свободу. Ти розбитий, але я прошу тебе вивести з моеi краiни залишки твого вiйська.

І бранця вiдвезли на автомобiлi до самiсiньких окопiв, де вiн перейшов до своiх.

Роздiл чотирнадцятий

Другого дня надiйшов лист, пiдписаний трьома переможеними королями.

«Королю Мацюсь, – писали вони, – ти вiдважний, розумний i благородний. Навiщо нам воювати? Ми хочемо з тобою дружити i негайно повертаемось на свою батькiвщину.

Чи ти згоден?»

Король Мацюсь погодився. Мир було укладено. Радiли солдати, радiли iхнi дружини, матерi й дiти. Можливо, дехто був незадоволений: той, хто на вiйнi краде й грабуе. Проте таких небагато.

Спiввiтчизники щиро вiтали Мацюся, коли вiн королiвським поiздом повертався до столицi. На однiй станцii Мацюсь попросив затримати поiзд, вийшов з вагона i пiдiйшов до доброi стрiлочницi.

– Господине, я завiтав до вас на каву, – сказав Мацюсь посмiхаючись.

Дружина стрiлочника з радощiв не знала, що робити.

– Яке щастя, яке щастя! – примовляла вона, а в самоi сльози бринiли на очах.

В столицi на переможця чекав автомобiль, та Мацюсь зажадав бiлого коня. І церемонiймейстер несказанно зрадiв:

– О, який цей Мацюсь розумний! Саме на конi повинен король повертатися з вiйни, а не на бензинi.

Повiльно iхав Мацюсь вулицями мiста, i з усiх вiкон дивилися на нього жителi, а особливо дiти.

Дiти найбiльше кидали йому квiтiв i найголоснiше вигукували:

– Вiват! Хай живе король Мацюсь! Вiват, вiват, вiват!

Мацюсь тримався бадьоро, хоч був дуже втомлений. Наступ, полон, втеча, нарада, знову битва, подорож, а тепер цi крики – все це так стомило Мацюся, що iнколи йому в головi паморочилося i в очах щось миготiло. Наче зiрки мерехтiли. А тут ще якийсь роззява пiдкинув у повiтря шапку, i вона впала якраз на голову коневi. Кiнь був iз королiвськоi стайнi, породистий i норовистий.

Вiн метнувся вбiк, i Мацюсь упав на землю. Його зараз же перенесли в карету й галопом примчали до палацу. Мацюсь нiчого собi не ушкодив, навiть не зомлiв, а тiльки мiцно заснув. І спав, спав, спав до самiсiнького вечора, а потiм до ранку й ще до полудня.

– Жерти давайте! Хай вам грець! – гукнув Мацюсь так, що лакеi вiд страху аж пополотнiли.

За хвилину на лiжку, бiля лiжка, пiд лiжком стояло сто полумискiв зi стравами та ласощами.