Мацюсеві пригоди

Тюремний сторож винiс кайдани в комiрчину, бо вони вже були непотрiбнi, тюремна варта сховала шаблi, а тюремний доглядач вiдiмкнув важкi залiзнi ворота. Мiнiстри весело потирали руки.

– Хвилинку, панове. Я мушу провести якусь реформу. Нехай завтра кожний учень одержить у школi фунт шоколаду.

– Надто багато, – зауважив мiнiстр охорони здоров’я. – Щонайбiльше – чверть фунта.

– Гаразд, хай буде чверть фунта.

– В усiй державi п’ять мiльйонiв учнiв, – сказав мiнiстр освiти. – Якщо шоколад мають одержати шибеники й ледарi…

– Всi, – скрикнув Мацюсь, – усi без винятку!

– Таку кiлькiсть шоколаду можуть виготовити нашi фабрики лише за дев’ять днiв.

– А поiзди можуть розвезти по всiй краiнi за тиждень.

– Як бачите, ваша королiвська величнiсть, наказ може бути виконано лише за три тижнi.

– Що ж, нiчого не вдiеш, – зiтхнув Мацюсь, а сам подумав: «Як добре, що в мене досвiдченi помiчники. Без них я навiть не знав би, скiльки треба шоколаду, без них не знав би, хто повинен його виготовити.

Не спало б менi на думку, що треба розвозити його по всiй краiнi». Та вголос Мацюсь цього не сказав. Навiть прикинувся, що трохи незадоволений, i додав: – Отже, прошу, щоб завтра було оголошено про це в газетах.

– Вибачте, будь ласка, – сказав мiнiстр юстицii. – Все це дуже добре, проте це не реформа. Це лише королiвський дар учням. Коли б король Мацюсь видав закон, за яким кожний учень щодня одержуватиме вiд держави шоколад, тодi iнша справа. Це був би вже закон. А так – це почастунок, подарунок, сюрприз.

– Ну, хай буде почастунок, – згодився Мацюсь, бо вже стомився i боявся, що мiнiстри ще довго базiкатимуть. – Нараду закiнчено. До побачення, панове.

Мацюсь поiхав у королiвському автомобiлi до свого палацу, швидко вбiг у сад i свиснув Фелековi.

– Бачиш, Фелеку, тепер я вже справжнiй король. Уже все добре… гаразд.

– Вашiй королiвськiй величностi. Зате менi – не дуже.

– Чому? – спитав здивований Мацюсь.

– Батько так мене вiдлупцював за той папiрець, що менi джмелi перед очима лiтали.

– Вiдлупцював тебе, кажеш? – здивувався Мацюсь.

– Еге ж. «Право короля, – каже, – давати тобi милостi, а мое батькiвське право, волоцюго, ребра тобi перелiчити. В палацi ти королiвський, а дома ти батькiвський. А батькiвська рука вiрнiша вiд королiвськоi ласки».

Мацюсь став обережний. Вiн уже знав, що нiчого не слiд робити поспiхом. У життi, як на вiйнi: «Коли хочеш перемогти – добре пiдготуйся до нападу».