Мацюсеві пригоди

Адже королi приiздять один до одного, щоб говорити про полiтику, про рiзнi важливi речi. А тут – нiчого важливого. Може, вони не хочуть з ним говорити, тому що вiн малий? Тодi чому цей третiй розмовляе з ним, як iз дорослим? Мацюсевi сподобався сумний король, та все ж вiн йому не довiряв. Адже королi дуже рано вчаться бути недовiрливими.

Аби скорiше заснути, Мацюсь почав тихенько мугикати сумну пiсеньку, коли раптом почув у сусiднiй кiмнатi кроки. «Може, мене хочуть убити?» – майнула в нього думка. Мацюсь чув про такi випадки, коли королiв заманювали в пастки, щоб потай знищити.

Можливо, це й не спало б йому на думку, якби довгi розмiрковування та сумна мелодiя не схвилювали його.

Мацюсь швидко натиснув вимикач електричноi лампи й сунув руку пiд подушку, де лежав револьвер.

– Ти не спиш, Мацюсю?

Це був король.

– Не можу заснути.

– Отже, й вiд маленьких королiв чорнi думки женуть сон? – з посмiшкою мовив король, сiдаючи край лiжка.

І вiн нiчого бiльше не сказав, а лише дивився на Мацюся.

І тут Мацюсевi пригадалося, що саме так колись дивився на нього батько. Мацюсь не любив тодi, коли батько так дивився на нього. Але тепер йому було приемно.

– Так, так, Мацюсю, ти дуже здивувався, коли я сказав тобi, що не хотiв воювати й воював. Ти все ще гадаеш, нiби королi можуть робити все, що забажають.

– І зовсiм я так не думаю. Я знаю, що чимало ми робимо через етикет, а багато що – через закон.

– О, то ти це знаеш? Так, ми самi видаемо поганi закони, а потiм повиннi iм пiдкорятися.

– А хiба не можна видавати хорошi закони?

– Можна, навiть треба. Ти ще молодий, Мацюсю. Вчись i видавай хорошi, розумнi закони.

Король узяв Мацюсеву руку, поклав на свою, нiби порiвнюючи iх, потiм дуже нiжно погладив ii, нахилився й поцiлував. Мацюсь страшенно знiтився, а король почав говорити швидко й тихо:

– Слухай, Мацюсю. Мiй дiд дав народовi свободу, але вiд цього краще не стало. Його вбили лихi люди, а народ все одно не став щасливим. Мiй батько поставив великий пам’ятник свободи.

Завтра ти його побачиш, вiн гарний, але що з того, коли й далi вiдбуваються вiйни, коли стiльки бiдних i нещасних. Я наказав побудувати цей величезний будинок парламенту. І що ж? Все залишаеться, як i було. – Раптом вiн стрепенувся, наче щось згадав: – Знаеш, Мацюсю, ми завжди погано робили, що запроваджували реформи для дорослих. Спробуй ти з дiтьми, можливо, тобi пощастить… Але час спати, дитино. Ти приiхав повеселитися, а я тобi морочу голову.