Митькозавр iз Юрківки

Не-е, нема дурних. І тобi не раджу.

– Еге, бачу, не пощастило тобi, – спiвчутливо промовив лев. – Ну, а я таки з’iв би отого, та хто ж знав, що куля полетить.

Толябун вирiшив не розказувати, як усе було насправдi.

– А тепер що ж думаеш робити? – поцiкавився Вовк.

– Погостювати трохи хотiлося б. Добре у вас тут. Не жарко. Та нема де жити, нема чого iсти, – поскаржився Толябун, з надiею зиркнувши на Вовка.

«Еге, його пусти! – тим часом думав Вовк. – Такому iжi не настачишся. Он мордяка – хоч об дуба бий».

– Менi багато й не треба, – правив далi левисько. – Хоч би зайчатко якесь чи козенятко, а можна й баранця…

– Охо-хо, баранця, – зiтхнув Вовк. – Якось я перестрiв одного. А вiн менi: «Роззявте, – каже, – пащу, я в неi сам стрибну, щоб вам зручнiше було». Я, дурний, i роззявив. А вiн як розбiжиться, як буцне мене тими рогами. Ой-ой-ой… Що там було! Я вiдтодi зарiкся iх чiпати. Не-е. І тобi не раджу!

– Ти ба! – здивувався Толябун. – Ну й не таланить тобi! Але я буду не я, коли оте кляте зайчисько не спiймаю.

– О, правильно! – пожвавiшав Вовк. – У гостях добре, а вдома краще – це всяк знае. Ходiмо зараз на ту кулю подивимось. Треба – вiдремонтуемо. Сядеш на неi i тютю додому. Що тобi тут робити?

– Еге, тю-тю! А керувати нею я вмiю? А коли ще далi мене занесе, на Пiвнiчний полюс? До бiлих ведмедiв! Дуже треба. Я вже тут побуду трохи. А тодi й додому, своiм ходом.

– Та прийму вже, – знехотя погодився Вовк, бо зрозумiв, що так просто од лева йому не вiдкараскатись. – Із радiстю. – А сам подумав: «Прилетiв же на мою голову i на мою шию».

– А нащо ти оце воду тягаеш цiлими бочками? – поцiкавився лев, крокуючи поруч.

– А що ж, вiдрами? Поки поллеш усе, так ухекаешся, що ого-го.

– Що поллеш?

– Та город же. Город у мене. Бурячки, петрушка, часник, бодай йому лиха година.

– Город? – аж зупинився лев. – Так у тебе город?

– А ти що, глухий? – чемненько озвався сiроманець.

– І ти його поливаеш?

– Поливаю, бодай воно все засохло!

– А навiщо?

– А iсти щось же треба? Траву, може? Чи листя? Повiтрям менi харчуватися? Отож i готую борщик, картоплю варю.

– Оце так-так! – проказав Толябун. – А дичина? Та, зрештою, пiдбiжи до сiльця та вхопи курку чи порося яке.

– Е-е, – протягнув Вовк, – були тут поросята. Трое. Зачинились у будиночку, i нiяк iх не вiзьмеш.