Митькозавр iз Юрківки

Коли друзi повернулися пiд вечiр з косовицi, Люська у вiночку з лугових квiтiв i в намистi з ожини сидiла за столом, дивилася в свое люстерко й виспiвувала на весь голос:

Бо моя врода

То е чистая вода,

То е бистрая вода

Синiх гiр.

– У пiснi трохи не так, – поправив ii з порога Бурмосик. – «Бо твоя врода».

– Ой, здрастуйте! – пiдхопилася Люська. – Я знаю, але «моя врода» менi бiльше подобаеться. Ну як, схожа я на королеву?

– Чиста королева, – погодився Бурмосик, зазираючи в пiч.

– Чиста тобi королева, – повторив вiн уже не так бадьоро й зiтхнув. – А iсти хочеться!

– І менi вже хочеться, – радо пiдтримало зайча, не одриваючи погляду од дзеркальця. – Насилу вас дочекалась.

– А що ж iсти? – запитав Бурмосик.

– Справдi що? – й собi поцiкавилась Люська.

– Нiчого ж немае!

– Дiйсно. Немае.

– І нiхто за всенький день не здогадався зготувати хоч що-небудь? – подав голос Буцик.

– А хто ж мiг зготувати, – здивувалася Люська, – коли в хатi нiкого не було? Ви косили, а я рвала квiточки. Правда ж гарнi? А ми сьогоднi будемо читати?

– Щось на голодний шлунок не дуже хочеться, – вiдповiв Буцик.

З’iвши по скибцi хлiба з чаем, друзi лягли спати, сподiваючись, що хоч завтра матимуть кращу вечерю.

Але назавтра iх чекало те саме.

Ще здалеку, повертаючись додому, косарi почули життерадiсний спiв:

Бо моя врода

То е чистая вода…

Цього разу на головi в «королеви» красувався вiночок волошок, але iжею в хатинi й не пахло.

– Ой, гляди, – сказав голодний Бурмосик. – З неробами часом трапляються усякi неприемностi.

– Так неробам i треба! – озвалась Люська. – А нам iз вами чого боятися, крiм вовка й лева, звичайно. Адже ми завжди при дiлi. Правда, менi гарно в цiй коронi? – спитала Люська. – Чомусь ви не радi…

– Радi-радi, – озвався Бурмосик.

– Ти сказав би iй що-небудь, – говорив Буциковi Бурмосик, коли вони вкладалися спати. – Хай хоч трохи нам допомагае…

– Та якось незручно. Все-таки наша гостя. Бiдна дiвчинка! Вона так натерпiлася через того лева. Хай мине день-другий.

Та минуло кiлька днiв, а по зайчатi не видно було, щоб воно дуже журилося. До роботи Люська й не думала братися.