Митькозавр iз Юрківки

Смерком на стежцi, що вела до хатки, з’явилися двi постатi. Одна несла лопату, друга – моток мотузка й сокиру.

– А вони точно тут ходять? – почувся левiв голос.

– Аякже! Три днi вистежував! – вiдповiв йому з темряви Вовк. – Дiвчисько все по лiсу тинялося: назбирае, знаеш, квiтiв цiлий оберемок, вмостить на макiвцi та й ходить собi, у дзеркальце милуеться. Якби ж то не опiки, я ii враз би схопив. А то сам знаеш: пiвтора тижня лежав, рани вигоював. Хiба тепер прудко побiжиш? Раз зовсiм близько од мене була – я по-пластунськи пiдкрався ззаду, а тут вона, як на зло, свое дзеркальце витягла i ненароком сонячного зайчика менi просто в очi.

Налетiв зослiпу на мурашник, та i зараз ще покусаний увесь. Отож i кажу: дiвчисько все по лiсу тинялося, а це з двору не потикаеться. Обмотало голову рушником i вчора цiлий день город пололо.

– Ну й дурний, – озвався Толябун. – Хитрiстю треба брати. От вони, скажiмо, цiею дорогою ходять, а я iм пастку i влаштую. Зайча, кажеш, у дзеркальце задивляеться? От навколо нього й крутитися треба.

Слабке мiсце шукать. Не в хату лiзти напролом, а зробити так, щоб само з хати виткнулось. Зрозумiв? Е-ех, щось не видно живностi у твоему лiсi, – бурчав лев. – Куди вона вся подiлася?

– Зачаiлись усi, не розумiеш хiба? Ревеш, як навiжений. Казав же тобi, щоб не галасав. Не слухаеш. Ото й позалазили всi у нори, поховалися в хащах. Як тепер до них добратися?

– Бояться, значить, – зрадiв лев. – Чують героiв. Спершу цих трьох з’iмо, тодi решту, а потiм до мене в Африку гайнемо.

Порядок встановлювати! Панувати! Гиги! А то вже скучили по менi, мабуть, любi звiряточка. Ой! Все тiло болить пiсля того клятого гасу. Вся шкура у вавках. Це ж треба – лампою швиргатися. Стiй! Отут, здаеться, пiдходяще мiсце!

Лев увiгнав лопату в землю.

– Зараз ми iм таку гойдалочку встругнемо, – вiв далi. – Вирубай-но поки ломаку, чи що.

Сокира загупала по деревинi.

Лев тим часом зробив на мотузцi зашморг, закинув його на верхiвку дубочка й потягнув до себе.

Петля мiцно обхопила дерево.

– Готово! – пiдскочив Вовк.

– Добре! Ану, давай разом потягнемо.

Дубок хитнувся й похиливсь.

– Досить! – командував лев. – Тепер обмотай разочок круг кiлка. А тут – ще одну петлю i на стежку. О! Притруси глицею. Все! Ха! Диви: досить ступити сюди ногою чи просто торкнутись, як мотузка зiскакуе з кiлочка, дубок розпрямляеться й смикае вгору зашморг разом iз тим, хто в нього потрапив.