Митькозавр iз Юрківки

Од того дива лев випустив мотузку, i Вовк знову сховався у верховiттi. «Це ж вiн од висiння посинiв, – мiркував Толябун, тягнучи мотуз. – Невже задушило?» – І коли Вовк удруге бухнувся на землю, черконув ножем по путах.

– Вовчику, ти живий? – спитав несмiливо, але той не ворухнувся. Тодi лев завдав собi на плечi бездиханне тiло друзяки й поплентав до хати.

У Вовковiй хатi пахло всiлякими травами, листям, медом, натираннями й примочками.

– Ну як тобi, легше? – питав лев Вовка.

– Та наче одпустило трохи, – вiдповiв той кволо.

Сидiв, укутаний ковдрами, на диванi, звiсивши ноги. – Та ще й нежить пiдхопив – цiлу нiч на вершечку гойдався. А надворi ж не тепло. Думав – настала моя годинонька.

– Настала! Та хiба для таких героiв, як ми! Нам ще жити й жити! Творити всякi подвиги й творити!

– Ох, ситий я вже тими подвигами, – простогнав Вовк. – ЬСазав же: не треба чiпати. І зарiкався не раз, так ото треба було тебе послухати. Даймо iм спокiй. Ну нащо вони тобi?

– Це вже справа честi, – похмуро вiдказав Толябун.

 – Не вийшло одразу з двома, будемо ловити по одному. Так воно легше. Тiльки хитрiстю треба. А потiм до мене гайнемо, у Афф…

– Ой-йой! – зойкнув раптом Вовк.

– Що таке? – сполошився лев.

– А ти ж оцей тиждень город поливав, поки я до тями приходив? Там же пов'яне все.

– Хiба до того було? Геть забув. Та можна зараз. Ходiмо, я поможу.

– Не, зараз не пiду. Поки дiйдемо, вже смеркне.

– А ти що, темряви боiшся? – зареготав лев.

– Нi, не темряви, а болота, з якого воду набираю. Не так болота, як Болотяника. Його всi бояться.

– Болотяника? Це ж хто такий? – зацiкавився Толябун.

– Та невже я тобi про нього нiчого не розповiдав?

– Нi.

– Е-е, то ти нiчого не знаеш. Ну то слухай.

– Ану-ну, – пiдохотив його лев.

Вовк вiдкашлявся:

– У нашому лiсi, отамо, – махнув лапою, – лежить велике й пiдступне болото, яке називають Страшним. На вигляд воно зовсiм не схоже на болото, а нiби велике поле, поросле травою й квiтами.

Але то тiльки на вигляд. Варто будь-кому пройти по тому полю кiлька крокiв, як сердегу одразу засмокче пiдступна драговина. Ще малим кидав я туди всяке палiччя, i воно безслiдно зникало в глибинi. Навiть жаби не живуть там, а тiльки комарi. Мами лякають трясовиною неслухняних дiтей, але туди й так мало хто навiдуеться.

Та одного разу трапилось таке, що Страшне болото стало ще страшнiшим.