Митькозавр із Юрківки

До ладу в нього вийшло. Вiка аж сам собою замилувався.

І на присутнiх слова цi, видно, теж уплинули.

– Ну, розум усюди в пошанi, – мовив обережно князь.

Але тут знов усе зiпсував здоровило.

– Тiльки не видно, щоб у тебе його було багато, – сказав вiн i засмiявся. Негарно так засмiявся. Некультурно.

– Це як подивитися, – спокiйно вiдрiзав хлопчина. – Якщо, наприклад, порiвняти вас iз князем, то порiвняння це теж буде не на вашу користь.

– Що це вiн говорить! – обурився здоровань. – Та хто йому право дав отак iз боярином!.

.

– Стривай-стривай, Онисиме, – заговорив князь. – Ти теж… Напав одразу на отрока. Ну-ну, – пiдбадьорююче глянув на Вiку.

– От я й кажу, дядю княже, – повiв той далi. – Ви, бачу, людина мудра i маете мене зрозумiти. Знаю я надзвичайно багато i готовий усiма своiми скромними (ех, не те), своiми нескромними (знов не те)… усiма своiми знаннями iз вами подiлитись. А те, що я вивiдувач, то це чиста вигадка. Не знаю я нiякого Юхимка Лихого, i намiри в мене найкращi i щиросердi.

От, наприклад, – не дав вiн нiкому оговтатись, – чи знаете ви, що таке електрика? А мiж тим усе дуже просто. Он у вас, бачу, свiчки стоять, а то висить пiд стелею лампочка i свiтить хоч цiлу нiч. Без вогню. Та як яскраво! А сама маленька – як мiй кулак. І прозора, бо зроблена iз скла. А скло… Ага, ви знаете… От i прекрасно. Дешево, вигiдно, зручно!

– Бреше вiн, князю, – сердито сказав Онисим. – Де ж це бачено, щоб без вогню свiтилося?

– Гм, – поглянув на стелю князь. – Ну-ну?

– Чи от радiо! – згукнув натхненно Вiка.

 – Невелика така скринька. Повертаеш ручку – а там тобi музика всяка, люди говорять… Сиди собi – слухай.

– Яка скринька? – перепитав Онисим.

– Отака, – показав руками Вiка. – Невеличка. А бувають ще меншi.

– І як же тi люди туди влазять?

– У тому-то й штука, що нiкого там немае, а насправдi то грають чи балакають далеко-далеко i передають по дротах. А то й взагалi без нiчого. Радiохвилями.

– Щось ти дуже мудро говориш, – похитав головою князь.

 – Нiяк не доберу.

– Та бреше все! – скрикнув Онисим. – Вивiдувач, княже! Зуби вам замовляе.

– А от i нi, – вiдповiв Вiка. – Просто знаю я значно бiльше за вас, от вам i здаеться, що то неправда. Але це ще не все. Чи вiдомо вам що-небудь про автомобiль? Я так i думав. Це такий нiби вiз, тiльки зверху вкритий i з мотором. Сiдаеш у нього – i iдеш куди хочеш. Без коней. Та ще й як iдеш! Нiякий кiнь не наздожене.

– Це з гори, мабуть? – поспитав несмiло князь.