Митькозавр із Юрківки

Вiн одбiг метрiв iз тридцять, на ходу озирнувся на приймальника, аж раптом вiдчув пiд ногами порожнечу i, вже падаючи вниз, збагнув, що втрапив у одну з виритих хлопцями ям.

Уже лежачи на пiщаному днi, Вiка подумав iз неприемнiстю, що сердитий дядько, певно, бачив його ганебне падiння й оце зловтiшаеться у своiй будi. Тож, щоб не виказати роздратування чи навiть удати, що то вiн стрибнув у яму навмисне, хлопець зiпнувся на ноги, скривив губи у фальшивiй посмiшцi, виткнув голову у бiлий свiт… i остовпiв.

Приймальника посуду не було. Вiка сторопiло покрутив головою навсiбiч, але й слiду будки нiде не помiтив. Мало того, йому здалося, нi, вiн уже виразно бачив – навколишня мiсцевiсть змiнилася теж.

Неохайний, брудний, привабливий лише для хлоп’ячого ока своею запущенiстю пустир з безлiччю ям i вибоiн перетворився на порослий травою й рiдким чагарем видолинок. А лiс, що мрiв десь аж на обрii, пiдступив зовсiм близько – чутно було навiть, як спiвае на деревах лiсове птаство.

Спантеличений такими змiнами у природi рiдного краю, хлопець вибрався з ями, шукаючи пояснення незбагненним перемiнам, повернувся до рiдного мiстечка, i вже не здивування, а лоскотний страх пiдкотився до його грудей.

Знайома дорога, що нею спустився вiн пiвгодини тому, нiби запала у землю, i Вiка дивився на неi вже трохи згори. Спадистi схили вкривала зелень – рясна, крiпенька й закурена. Будиночки ж, що вишикувались обабiч – з акуратними обiйстями, фруктовими деревами й городцями коло них, – взагалi щезли.

Забувши про свiй портфель – той так i лишився на днi ями, – Вiка кинувся вгору дорогою, що мала вивести його назад. Бiгцем подолав пiдйом.

Просто перед ним перетинав путь i зникав десь далеко височенний i грубезний насип iз дерев’яною кладкою вгорi i глибоким ровом бiля пiднiжжя. Над самою ж дорогою здiймалася мiцна кам’яна башта з важенною прочиненою брамою, крiзь яку й мав пройти кожен, хто хотiв утрапити до мiста.

Бiля брами стояло двое здоровенних дядькiв у шоломах i кольчугах, iз двосiчними мечами при поясi.

«Кiнозйомка», – спробував заспокоiти себе Вiка, але тут же вiдкинув цю рятiвну думку, бо не було поруч машин iз рiзним кiнозйомочним начинням, нi юпiтерiв, не було гримерiв у бiлих халатах, операторського вiзка, анi навiть зiвак.