Митькозавр із Юрківки (збірник)

– Теж людина мудра, але до тебе, видно, йому далеченько.

Обличчя в рудобородого при словах отаких скривилося, i вiн iще дужче зiгнувся над своiми пергаментами.

Але хоч як приемно розгорталися подii, Вiка помiтив: бояри, котрi спершу слухали все, пороззявлявши роти, тепер потай перешiптувались, переморгувались, кидали сердитi погляди на хлопця i несхвально хитали головами. А вищий вiд усiх Онисим щось говорив, розмахував руками i разiв зо два за князевою спиною тицьнув пальцем у Вiку.

І хлопця це було занепокоiло, але вiн перехопив приязний князiв погляд i подумав: поки князь прихильний до нього, боятися нема чого.

– А тепер, – оголосив князь, – прошу всiх на учту на честь нашого дорогого гостя. – Вiн нiжно взяв Вiку пiд руку й повiв поперед усiх до сусiдньоi зали.

Про що говорилося, що готувалося за його спиною, хлопець не знав, та щось пiдказувало йому – попереду ще ждуть непереливки.

Ну що ж, вiн, посланець майбутнього, озброений знаннями XX столiття, ладен прийняти бiй. Бо хiба ж не справдилось усе, про що мрiялось йому у скверику на лавi? Чи ж не вчиться вiн аж у четвертому класi, не знае тiеi безлiчi речей, що про них оцi мудрагелi i поняття не мають? Чи ж розказав вiн iм усе? А як подумати, а як пригадати! Ого-го! Ще побачимо, чие буде зверху!

І з отакими втiшними мислями, сповнений гордощiв за себе i за свою розумну голову, Вiка у супроводi князя й князевого почту ввiйшов до стравницi.

Роздiл III

Зала, куди увiпхалася громада, вiдрiзнялась од попередньоi значно бiльшими розмiрами.

Із стiн позирали на присутнiх рогатi оленячi голови, шкiрилися морди кабанiв та iншоi великоi звiрини – мисливськi трофеi; висiли щити й мечi, списи, всiлякi военнi обладунки, що, певно, дiсталися вiд пращурiв i передавалися з поколiння у поколiння.

А ще привертав увагу довжелезний стiл – тягнувся через усю залу аж до дверей. Саме цей стiл, а точнiше те, що було на ньому, i вбирало ласi погляди бояр та iнших достойних мужiв, якi надивилися за свiй вiк i на зброю, i на дичину, а надто розвiшану на стiнах.

А було на столi i ще пiдносилося, розставлялося, дбайливо вкладалося i наливалося чимало: веприна, ведмежi шинки, качки, гуси, поросяча печеня, зайцi, оленятина, в’ялена й копчена риба, осетри й коропи, солонина, гриби, квашенi яблука, киселi та юшки, курячi стегенця й баранячi реберця, не кажучи вже про квас, пиво й меди.