Митькозавр із Юрківки (збірник)

А от лiтати – будь ласка.

– Лiтати?

– Не сам, звичайно, але е в нас такi машини спецiальнi. Лiтаками звуться. Із крилами. Заходиш усередину – i лети собi куди забажаеш.

– Ц-ц! – прицмокнув князь. – А ти не той… Не бре?..

– О! Вже й ви менi не вiрите! – образився хлопець. – Усе, про що я розказував сьогоднi, чистiсiнька правда.

– Та вiрю, вiрю, – змахнув рукою князь. – Коли ж ти про все це нам розкажеш докладно? Поясниш коли, покажеш? Так хочеться зрозумiти!

– Тхе, коли! – мовив недбало Вiка. – Коли хочете.

Хоч зараз.

– Правда? Можеш? – зрадiв князь.

– А чого ж. Запросто.

– Гей! Запалiть свiчки! – гукнув князь, бо вечiрнi сутiнки стали вже помалу загусати у стравницi, i пiдвiвся зi свого мiсця. – Слухайте, слухайте всi! Зараз наш гiсть шановний пояснюватиме й показуватиме нам усi чудеса, тi речi нечуванi, про якi говорив уже сьогоднi, але що iх ми по темнотi своiй не вповнi зрозумiли. Побачимо оце на власнi очi тi чудасii мудрi, що iх знае так добре i досконало мiй перший радник Вiкентiй Прерозумний.

Смiх i гамiр стихли за столом, з неприхованою цiкавiстю всi повернулися до Вiки, i в запалiй тишi вiн спитав:

– Я сидячи, гаразд?

– Як хочеш. Як тобi зручно, – поквапливо вiдповiв князь i стрельнув поглядом убiк, на писця, котрий i тут знайшов собi притулок за невеличким столиком неподалiк од музик. Не подобався вiн чимось Вiцi.

– Про що ж вам почати? – наморщив вiн лоба.

– Давай про отой вiз, що сам iздить, – запропонував князь.

– Про автомобiль? Ну, слухайте.

Весь фокус тут у пальному, у бензинi. Заливаеш його у бак, тодi повертаеш ключ запалювання – там же й стартер заодно, тиснеш на педаль газу – i вперед! – аж крикнув трошки Вiка. – Зрозумiло?

– Не зовсiм, – вiдповiв хтось iз бояр. – А як же вiн побудований?

– Ну, чотири колеса, кабiна, руль, мотор, – перелiчував Вiка. – У моторi цей бензин згорае i крутить колеса. Ага, ще там карбюратор е, – згадав. – І акумулятор. І сигнал – бiбiкати. Зрозумiло?

– То вiд чого ж колеса крутяться? – поспитав дружньо князь.

– Поясни нам усе-таки.

– Ну, згорае там у моторi бензин, – не зовсiм упевнено проказав хлопець, – i… якось iх там крутить. Не знаю… – стенув плечима.

– Не знае, – шелеснуло за столом.

– Бувае, – посмiхнувся розумiюче князь. – А нам ти змiг би такий хтомобiль збудувати?

– Для чого вiн вам? – не дуже зрадiв од такого запитання Вiка.

– А щоб i собi на педалю тиснути.

– О-о, це дуже складно. Та й багато людей потрiбно, робiтникiв.