Незвичайні пригоди горобчика Чиріка

Бiлi Мухи

Пiсля того випадку пройшов деякий час i Чирiк став помiчати, якiсь дивнi змiни в лiсi; листячко стало мiняти свiй колiр на жовтий та бурий. Ранки стали прохолодними, птахiв стало помiтно менше, дядько Михайло наносив у свiй барлiг сухого сiна i кiлька днiв вовтузився там, роблячи собi м'яку перину. Запитав Чирiк дядька Михайла:

– А нащо ви, дядько Михайле, таку теплу постiль робите?

– Так зима ж скоро, – пробурмотiв дядько Михайло, – треба ранiш спати вкладатися, поки Бiлi Мухи не налетiли.

Здивувався Чирiк – дядько Михайло такий великий та дужий, а якихось мух боiться… Запитати дядька Михайла про тих страшних мух Чирiк не наважився, а вирiшив довiдатись про них у дiдуся Чика.

Зрадiли дiдусь i бабуся онуковi; гасае всенький день по лiсовi з друзями, але й нас, стареньких, не забувае! Кинулись вони пригощати онучка самим найсмачнiшим, що у них було, але Чирiк вiд всього вiдмовився i сказав:

– Дiдусю, я до тебе у справi – розкажи менi про Бiлих Мух яких, навiть, дядько Михайло боiться.

– Так, онучку, – сказав дiдусь, – вони i несмачнi i кусаються люто бо дуже-дуже холоднi. Вони обтрушують всi листочки з дерев, заганяють всiх смачненьких жучкiв-черв'ячкiв в недоступнi для нас укриття, крiм того, ми змушенi будемо переселитися в село, поближче до людей. Там можна знайти теплий закуток. Люди в селах та мiстах влаштовують для нас годiвнички, щоб ми взимку не пропали з голоду та холоду.

– Ой! – перелякано цвiрiнькнув Чирiк. – Я не хочу зими! Я хочу, щоб завжди було тепло!

– А хто ж хоче мерзнути та голодувати, – посмiхнувся дiдусь Чик.

– Так вже заведено, – похитала головою бабуся Чикиня. – Тiльки ластiвки та великi птахи вiдлiтають у Вирiй, великi водоплаваючi птахи взимку не можуть тут прогодуватись бо вода стае твердою, мов той камiнь, а ластiвки харчуються лише в повiтрi, а взимку в повiтрi лише лютi, холоднi, Бiлi Мухи…

– А що таке Вирiй? Запитав Чирiк.

– Вирiй, – замрiяно мовив дiдусь Чик, – то такий край, де завжди тепло i багато-пребагато смачноi iжi.

– То летiмо й ми туди! – Вигукнув в захватi Чирiк. – Чим ми гiршi за ластiвок?

– Ми, онучку, не гiршi, ми – iншi. Летiти туди дуже-дуже далеко, та ще й через велику-превелику воду, що зветься морем, де нi присiсти нi перепочити.