Незвичайні пригоди горобчика Чиріка

Ластiвки, он, все лiто, не присiдаючи, у небi кружляли, а ми лише з кущика на кущик пурхали… Де ж нам море перелетiти?

– Дiдусь твiй в молодостi теж у Вирiй попробував злiтати, – посмiхнулась бабуся Чикиня.

– Молодий, завзятий був, але дурний, – сумно похитав головою дiдусь Чик. – Ледве не загинув!

Похнюпивши дзьобика випурхнув Чирiк з дiдусевого гнiздечка та й полетiв додому. Втiм, додому йому теж не хотiлося, сiв вiн на гiллячку бiля барлогу i тут в його маленькiй голiвцi сяйнула думка;

Порада дядька Михайла

– Дядьку Михайле! Дядьку Михайле!!! – Зацвiрiнькав Чирiк.

З барлогу почулося гучне сопiння i дядько Михайло визирнув з своеi домiвки.

– Чого галасуеш, малий? Е-е-е, я бачу, ти дуже засмучений, що сталося? Чим я можу допомогти? Кажи, не соромся, ми ж друзi!

– Та, дядько Михайле, я чув що скоро Бiлi Мухи прилетять, а кажуть, вони холоднi i злi, я iх боюся!

– Чим же я можу цьому зарадити? Ще нiкому не вдавалось вiдвести цю бiду.

– Дядьку Михайле, а ви плавати вмiете?

– Плавати? Та трохи вмiю.

Наше лiсове озеро вiльно перепливаю. А чому ти питаеш?

– Дядьку Михайле, а давайте втечемо вiд Бiлих Мух! Я чув, е такий край, куди Бiлi Мухи не долiтають i там завжди тепло! Зветься той край Вирiй. Але щоб до Вирiю дiстатись треба велике-превелике озеро переплисти.

– Знаю, Чирiк, знаю, менi про той край, що зветься Вирiем, Мудра Сова, якось, розповiдала. Але ж туди дуже, дуже далеко. А на шляху туди величезне озеро, що Морем зветься, а вода в ньому i гiрка i солона i пити ii не можна i переплисти неможливо.

Я звик вiд Бiлих Мух в барлозi ховатися. Хочеш, разом у мене сховаемося. А прокинемось – вже тепло, весна на дворi.

– Нi, дядько Михайло, я не зможу стiльки спати! Та й iсти щось треба, я як iсти у темрявi вашого барлогу? А може менi з мудрою Совою порадитись?

– Слушна думка! Тiльки вдень вона спить, а вночi сплю я… Може до Їжачка Колючки звернись, вiн ввечерi прокидаеться, вночi на полювання виходить, та й з мудрою Совою, здаеться, дружить.

Чирiк так зрадiв несподiванiй можливостi почути щось нове про Вирiй, що мерщiй пурхнув з гiллячки, збираючись летiти до Їжачка.

– Стiй! Ти куди? – закричав дядько Михайло. – Вiн же зараз найсолодшi сни бачить, а ти його будити збираешся! Та й менi за пораду забув подякувати…

– Ой дядьку Михайле, вибачте, – знiтився Чирiк, – я так зрадiв, що не подумав…

– Оце погано, друже, – посмiхнувся дядько Михайло.