Незвичайні пригоди горобчика Чиріка

На велике здивування Чирiка нi Їжачка, нi Мудроi Сови бiля старого дуба не було…

– Невже, таки, проспав? – з жахом подумав Чирiк. – Тепер Мудра Сова нiзащо не схоче розмовляти зi мною!!! Чирiк з розпачу мало не заплакав, але, раптом, почувся м'який шелест могутнiх крил i на ганок дупла сiла Мудра Сова. Пильно подивившись великими жовтими очима на переляканого горобчика, Мудра Сова промовила:

– Так оце ти i е той самий Чирiк, який хотiв зi мною про щось порадитись?

– Я, д-дядько М-м-михайло п-п-порадив, щоб я, а Ї-i-ж-жачок, щоб у В-в-вирiй якось… Почав тремтячим з переляку голосом бiдний горобчик.

– Стривай, стривай, – зупинила його Мудра Сова. – Так я нiчого не зрозумiю. Ти весь тремтиш. Мiй друг Їжачок розповiдав, що ти хоробрий хлопчик, отже тремтиш не вiд страху, а вiд ранкового холоду. Заходь до моеi домiвки, я пригощу тебе малиновим чаем, ти зiгрiешся i все менi до пуття розкажеш.

І справдi, скоро, вiдiгрiвшись i заспокоiвшись, Чирiк змiг спокiйно розказати Мудрiй Совi i про дядька Михайла, i про Бiлих Мух, i про Їжачка, i про дiдуся, як вiн самотужки хотiв у Вирiй злiтати i ледь не загинув.

– Я так зрозумiла, – промовила Мудра Сова, – що ти шукаеш того, хто допомiг би тобi до Вирiю дiстатись?

– Так, так, панi Мудра Сова! Допоможiть, будь ласка! Бо он, навiть, ластiвки лiтають, а чому нам, горобцям, зась?

– Дiйсно, несправедливо, – посмiхнулась Мудра Сова. – Є у мене одна думка, але спочатку у мене до тебе два питання; по-перше – чи вiдпустять тебе тато з мамою, i по-друге – чи не побоiшся ти важкоi, небезпечноi подорожi, i чи не вiдмовишся вiд своеi мети в останню мить?

– Нi, нi, панi Мудра Сова, я не побоюсь и не вiдмовлюсь! А тато з мамою… Ну батька я сам умовлю, а маму, сподiваюсь, дiдусь умовить.

– Добре, тодi лети додому, вирiши питання з батьками, а завтра вранцi, як сьогоднi, прилiтай до мене знову i, якщо батьки тебе вiдпустять, я розкажу тобi, як дiяти далi.

Чирiк чемно подякував Мудрiй Совi i мерщiй полетiв, спочатку, до дiдуся з бабусею.

«Якщо не мати надiйноi дiдовоi пiдтримки, то не варто, взагалi, з батьками розмову розпочинати» – думав Чирiк, пiдлiтаючи до дiдового гнiзда.

– Ну що, шибенику, знайшов найсмачнiшого ранiшнього черв'ячка? – привiтав його дiдусь.

– Знайшов, дiдусю! Лети за мною, покажу! – (Чирiк хотiв поговорити з дiдусем наодинцi, щоб бабуся, бува, не заборонила дiдусевi втручатися в сiмейнi справи синочка Чира.